Складіть план до тексту

Коли вийдете в Києві зі станції метро "Університетська", підземним переходом перейдете бульвар Тараса Шевченка й повернете праворуч, перед вашими очима раптом постане велична споруда Володимирського собору, оточеного деревами.
Собор своїми чистими світлими лініями, які вгорі увінчуються ажурними арками високих вікон, змушує підняти очі. На тлі блакитного неба сяють золоті куполи. Таке поєднання кольорів вселяє в душу спокій, упевненість, воно рідне, близьке вам.
Ідете до храму. Масивні й водночас легкі на око бронзові двері з литими зображеннями двох знаменних постатей нашої історії --- княгині Ольги й князя Володимира Великого --- широко розчинені. Люди заходять і виходять. Тут завжди людно.
У храмі впадає в око велика кількість розписів, які надають йому піднесеності й святковості. У глибині видно постать Ісуса Христа з чашею вина у лівій руці і хлібом у правій: добробут і щастя Син Божий провіщає людям. І вже ближче знову образ Ісуса Христа з розкритою книгою --- він закликає йти за ним, сповнюватися мудрості й творити добро на землі. Його задумливі очі пильно й запитливо вдивляються у вас. Поряд із ним, праворуч, Матір Божа з малим Ісусом на руках, освітлена сонячними променями, --- і небесна, і земна. Вона ніби йде з безмежної небесної далечі, щоб віддати грішному світові єдиного сина, який своєю смертю на хресті спокутує гріхи всього людства. Карі очі її сповнені смутку й тривоги і водночас лагідні, добрі. По ліву руку від Ісуса Христа стоїть Володимир Великий з короною на голові, в руках підносить хреста над собою --- символ хрещення Русі-України.
Привертає увагу образ Нестора Літописця. Старець з розкішною сивою бородою. У руці тримає книгу --- "Повість врем'яних літ". Обличчя напружене, погляд зосереджений --- крізь минуле й теперішнє вдивляється в майбутнє: яке воно буде? Як чинитимуть українці, його земляки, в історії?
У Володимирському соборі і християнські символи, і наша, українська, історія. Усе описати неможливо --- настільки насичений він красою й історичною пам'яттю. Цей храм не пригнічує --- підносить людину своєю величчю, будить у ній доброту, поривання до чистоти, довершеності, людина в ньому міцніє духом і очищується від дріб'язкового.
Собор збудовано в другій половині ХІХ століття на честь хрестителя Русі-України князя Володимира Великого. Собор --- і духовний центр України, і цінна пам'ятка української архітектури. У ньому поєдналися краса образотворчого мистецтва й архітектурна досконалість. Це одна з найвизначніших оздоб столиці України. Володимирський собор --- головний осередок Української православної церкви.( І. Ющук).

ВУЛИЦЯ МОГО ДИТИНСТВА

У кожної людини є найдорожчі місця в житті. Для мене — це вулиця, на якій я виросла. Зараз живу далеко звідти, але завжди пам’ятаю про неї і повертаюся туди.

Це маленька затишна зелена вулиця носить назву «Соборна». Духмяні грона білих акацій, п’янкий аромат жовтих лип, пухнастий цвіт струнких тополь, чарівні листя кленів — такою запам’яталася моя вулиця.

Наш колишній триповерховий будинок стоїть у затишному місці. У маленькому зеленому дворі багато яскравих квітів.

Запам’ятався мені на нашій вулиці і старовинний білий будинок із колись розкішним, а тепер, на жаль, занедбаним садом. Де-не-де збереглися маленькі одноповерхові будиночки в квітучих деревах і густих кущах.

Нещодавно ми з мамою ходили нашою вулицею. Початок її веде від Дніпра, від нашої улюбленої набережної з красивим пам’ятником — гордим вітрильником. У кінці вулиця знов повертає до річки через відому алею Слави.

Яка краса на Соборній восени! Дерева стоять у багряному, жовтому листі, яке потихеньку спадає додолу. Йдеш по ньому, наче по прекрасному м’якому килимі. З Дніпра доноситься свіже повітря. Відчуваєш незвичайний спокій і повне злиття з природою. Такий мій рідний куточок у Херсоні — вулиця Соборна.

Здається мені, мов у казці, Життя тут щасливо іде. І знову всім серцем бажаю Вернутись в дитинство своє. 

Який чарівний світ навколо нас! Він озивається до кожного сотнями, тисячами звуків. Тонкі ніжні листочки шелестять на вітрі, дзюрчить чисте джерельце, лунко падають на землю великі краплі дощу. Природа також дарує нам розмаїття кольорів. То вона огортає землю ніжною білизною снігу, то обсипає яскравими барвами весняних і літніх квітів, то обдаровує її осіннім червоним золотом. Кожен день приносить щось нове у світ, який нас оточує. Щаслива та людина, яка вміє помічати ці зміни, передавати художнім, словом романтику природи, відчувати себе її частинкою.

Дійсно, існує схожість у тому, як зростають молоді травинки чи пагінець малини і дитина. Спочатку вони маленькі та ніжні, бояться холоду і сильного вітру, життєвих незгод, але потім міцніють і стають сильними. У кожному з віршів поета наявна людина, яка є частинкою природи. Ми розуміємо, що це він сам росте із травою, з кущем малини, запрягає сонце, аби виїхати назустріч весні, іде розсіяний і босий з сонцем на плечах. Адже навіть звичайні дерева, квіти, птахи, виявляється, можуть "розповісти" дуже багато. Варто лише придивитися пильніше. І тоді квітучий кущ ромашок у саду перетворюється на зграйку дівчаток у віночках. Стара розлога тополя обабіч дороги стає задуманою бабусею, яка обгорнулася великою зеленою хустиною, а хмари в небі перетворюються на химерні фортеці, замки, на чудернацьких тварин і птахів. Варто лише частіше дивитися на все, що оточує нас на землі і на небі.

Объяснение: