Контрольна робота 5 клас укр мова однорідні члени речення звертання вставні слова складне речення 1. Визначте речення у якому при узагальненому слові потрібно поставити двокрапку а. На річці, в лісі, на полі усюди німо, тихо б.Найменший шерхіт, луск гіллячки, шум пташиного крила, цокіт копит усе тут резонувало. В Луки, гори, пишні сади все зелене і принишкле. Г Скрізь червоно на небі, і на узгір ях, і на горі. 2. Слово чи словосполучення, яке називае того, до кого звернена мова, називасться А узагальнювальним словом3B Б вставним словом; В звертанням: Г граматичною основою. 3. Виділіть речення зі звертанням. А Вечірне сонце, дякую за день! Б Понад Дніпром козак іле, може, з вечорниці. В Софія, як любовно називають собор кияни,-найстаріший пам'ятник. окраса Кисва. ГАщо, знайшли якого майстра, щоб наладив нам дзитарі на веж!? 4.Однорідні члени є в реченні. А Десь там матуся в обіймах втоми виходить зустрічати мене на шлях. Б Схилились вишні в розпачі німім і ронять цвіт весільний у калюжу. В Дзвенить у зорях небо чисте. палае синім льодом шлях. Г Повітря склом виблискує ламким, і тиша ніжно дзвонить над полями. 5. Складним с речення. А Засинає місто після праці піл нічною кондрою. Б1 земля. і вода, і повітря-все поснуло. В На воді лежали широкі темно-зелені листки латаття, а поміж них жовтіли голівки лілей. Г Палала водяна лавина, розплющувалася об асфальт. 6. Виконайте синтаксичний розбір речения. Мабуть, кожна дівчинка вміє плести віночок. 7.У якому реченні неправильно розставлені розділові знаки? А Осінь ходить по крао, та виганЯє птиць 1з гаю. Б Сміються в сонці золотому річки, і села, і поля. В Oсінній сад ще яблучка глядить, листочок-два гойдає на гілляках. Г Здрастуй. моя прадідівська хато! 8. Напишіть твір-мініатюру «Пізня осінь», використовуючи речения з однорідними членами, звертаннями, вставними словами.

Твір-опис «Весна» Навесні природа пробуджується від зимового сну. Поступово сходить сніг, та земля недовго лишається чорною та голою. Тільки-но теплішає, звідусіль починає пробиватися молода яскраво-зелена трава, на деревах набухають бруньки та згодом перетворюються на маленькі листочки. На водоймах швидко тане лід. Крига гойдається на воді, доки зовсім не перетвориться на неї. Весняне небо зазвичай чисте, блакитне, і по ньому швидко пливуть сніжно-білі хмаринки, схожі на тварин - лева, черепаху, різні предмети, навіть обличчя людей

Ось і минув іще один день марного чекання на твій приїзд додому. Минають дні за днями, тижні за тижнями, місяці за місяцями, а тебе все щось не відпускає приїхати до мене, до твоєї мами. Якби ти знав, дорогий мій сину, як важко мені бути в чотирьох стінах наодинці зі старістю. Я все прекрасно розумію: в тебе своє життя, дружина, син, робота… Але ж я — твоя мати, котра дала тобі життя, важко ростила тебе сама, долаючи труднощі. Тому, мабуть, і народила тільки одного сина. Більше не змогла б поставити на ноги.Я леліяла тебе, як квіточку. Коли хворів — ночей не спала, часто працювала неповний робочий день, бо ж не було тебе на кого зоставити. Бувало, що й недоїдала. Твій батько нас залишив, коли ти ще був маленьким і дуже хворів. Він злякався труднощів. Та й батьки його нашіптували, що я маю тільки гарну довгу косу, а ні статків моя родина не нажила, ні вищої освіти мені не дала.Я все витримала, хоч інколи хотілося руки на себе накласти. Гірко плакала ночами, а раненько йшла до роботи. Водила тебе спершу в садок, згодом — до школи. Коли тобі виповнилося 11 років, я зустріла собі пару, але той чоловік не зміг стати тобі батьком. Його не цікавила дочка від першого шлюбу, а тут іще й ти. І я знову добивалася всього сама. Придбала квартиру, все, що треба було для життя, вчила тебе. Всю свою ласку й любов віддавала тобі одному, виконувала всілякі твої забаганки. Потім ти служив в армії — і моє серце заходилося тугою. Молилася, щоби все в тебе було добре, щоб не забрали тебе до Афганістану.Плакала ночами, просила Матір Божу, щоби захистила тебе в чужому краю. І, слава Богу, дочекалася тебе з армії. Якось раптово ти одружився. В мене народилася внучка. Я любила всіх вас, але… не була чомусь зігріта вашою любов’ю. Все робила сама. Поки ви спали, я піклувалася, щоб вас чекав смачний сніданок, чистий одяг. Як не старалася, а невістка лише раз назвала мене мамою. Мені було прикро, та я мовчала…А потім ви раптово переїхали до свахи. Потім я пережила зраду твого вітчима. Ми розлучилися. І ось я сама. Була родина — і не стало. Тиша в квартирі… Її порушує тільки цокання годинника й муркотіння кішки.…Навідувався до мене ти, сину, рідко. Завжди поспіхом. Коли я ще працювала, то за роботою і між людьми час збігав швидко. А як пішла на пенсію… Часу багато, не маю куди себе подіти. Щоб не збожеволіти від самотності, переїхала в містечко свого дитинства. Але й тут у кожного — свої проблеми. Старих друзів розгубила, нових не придбала, а відстань до тебе, сину, стала більшою.З першою дружиною в тебе не склалося. Ти одружився вдруге. Я розумію, що клопоту тобі додалося, але моє серце так хоче тепла й уваги від рідного сина. Я часто згадую, як ти був маленьким, як допомагав мені. А тепер сапаю грядки сама. Тримаю невеличку господарку, город. Передаю вам сумки, а ви часом і подякувати забуваєте. Але я мирюся з усім, аби вам було добре.Особливо гірко мені, коли ти забуваєш привітати з днем народження, Новим роком… Дужче болить, що син забув про рідну матір. Коли ти був малим, а я інколи плакала від якоїсь безвиході, ти обнімав мене рученятами й шепотів: «Мамулечка-красотулечка, не плач. Я виросту, стану твоїм оборонцем і нікому не дам тебе скривдити».Де ж ти тепер, мій оборонцю? Чому не борониш мене? Наприклад, від злого сусідського слова. Бо як жінка на старість залишається сама, то вона нікому не потрібна, і кожен норовить ноги об неї витерти й боляче вдарити словом у саме серце. Почуваюся корчем при дорозі, якого кожен скубає. Приїдь, сину, розрадь мене у важку хвилину, витри мої пекучі сльози, дай прихилити свою сиву голову до твого мужнього плеча…З любов’ю — твоя мама.