Привіт! Як справи?
- Доброго ранку! Нарешті зустрілися, сто років не бачилися! В мене все добре. Як ти?
- У мене теж все гаразд.
- Куди підемо?
- Можна у кіно, парк чи кафе. Тож обирай.
- Тоді я пропоную спочатку прогулятися до парку, а пізніше можна буде відвідати одне затишне кафе.
- Ну, то добре, ходімо вже. Розповідай, як твої успіхи у навчанні
- Усе добре, потроху просуваюся.
- Як не дивно, але в мене теж саме.
- Тож усе, як завжди.Ого вже 13 година мені потрібно йти!
-Куди?
-Ми з мамою йдемо у кіно.
-Я сподіваюся що ми ще зустрінемося.Бувай!
-Бувай!
Тема: зображення життєрадісного настрою, ніжного ліризму та оптимізму ліричної героїні
Головна думка: заклик бути життєлюбом та оптимістом («Пролітаю між людьми похмурими»)
Провідний мотив: радіти кожній миті та дивитися на труднощі оптимістично, щоб життя не було похмурим (прагнення переповнити кожну мить життя)
Рід літератури: лірика
Вид лірики: громадянська (патріотична)
Збірка: «О краю мій» (1999)
Жанр: вірш
Художні засоби
Епітети: безжурний вітрогон, людьми похмурими
Персоніфікація: «радість тулиться»
Метафора: «поле перед нами стелеться», «пролітаю між людьми», «козачка вдаряю»
Порівняння: «радість..., як безжурний вітрогон-хлопчина», «рветься, як метелиця, ніби поле перед нами стелиться, ніби зникли авта й мотоцикли»
Повтори (анафора, єдинопочаток): «Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли».
Риторичний оклик: «І сама я на ногах не встою … Бо хлопчина не дає спокою