з речень ТІЛЬКИ виписати дієслова, розподіляючи їх за у 3 колонки: І – дійсний б, ІІ – умовний, ІІІ – наказовий.
Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що прокляну святого Бога, за нею душу погублю! Пішов би я в Україну, пішов би додому, там би мене привітали зраділи б старому (Т. Шевченко). Гей, ізгадайте, браття вкраїнці, чим ви на світі бували, як волю нашу, волю народну всі ми гуртом здобували! (Б. Грінченко). Ви ж ідіть все далі й далі та глядіть пряму дорогу, сміло хрест беріть на плечі, душу й серце дайте Богу (Я. Щоголів).
Утворіть форми наказового змініть за особами :
малюєте, принесемо, пишатися.

Мені доводилося гати багато явищ. 

   Восени любить впасти перший сніг. Потішить дітвору і тут же розтане. Пригадую рідкісне явище – блискавку одного зимового дня. Стрімко налетіли темні хмари. Блискавиця освітила білу землю. Навздогін прогуркотів голосно грім. І побігла вона далі, забираючи із собою страх. Через деякий час погода знову стала сплячою та доброю.

  Не один раз бачив, що у морозний ранок поверх снігу утворюється льодова кірка, тому він хрустить під ногами. У теплу погоду нога провалюється у м’яке снігове покривало.

  Явищ є багато, усі вони дуже різні, тому їх доводиться часто гати.  

Україна - це найважливіше для кожного з нас. Ми любимо її, неначе рідну неньку, дякуємо їй за те, що вона так само кохає нас і попри всі невзгоди буде продовжувати так  любити. Україна - це країна з добрими та розумними людьми, що довгі роки, на протязі багатьох століть боролися за свою незалежність. Українці - народ, який, так само, як і рідна земля, - ніколи не перестає боротися та не опускає руки. Доля України в наших руках. Ми, сини та доньки нашої неньки-країни, повинні зберігати усі традиції, що на протязі багатьох років поступово забувалися; ми повинні щиро кохати нашу чисту та гарну українську мову, поважати українські землі, будь то луги чи ліси, болота чи моря. 
Ми завжди повинні пам'ятати, хто ми є, та з гордістю казати: "Я - Українець".