останнім часом я помітила, що мої однокласники мало звертають увагу на добрі чи погані вчинки наших однолітків. та стався один випадок, який змусив і мене, і моїх ровесників замислитися над тим, що сталося.
я відвідую заняття школи карате. стало відомо, що ігор п. із нашої групи дуже сильно вдарив дівчинку — однокласницю. ми знали, що за ігорем давно закріпилася слава першого бешкетника в школі. але щоб ось тренер довго розмовляв із батьками ігоря й дівчинки, а потім було прийняте рішення.
на одне з тренувань прийшли батьки обох сторін. ми вишикувалися в дві шеренги. ігор роздягнувся до пояса й пройшов через наш стрій, а ми, доторкаючись до нього своїми поясами, висловлювали своє обурення. ігор плакав. йому не було боляче, він плакав від сорому за свій вчинок. далі він підійшов і вибачився перед усіма: перед дівчинкою, її батьками, своїми батьками, перед тренером, і перед кожним із нас. я думаю, що це буде йому уроком на все життя. ігор після цього дуже змінився, навіть сам став зупиняти бешкетників, які негідно поводили себе в школі.
