Містичний замок
Чарівне Закарпаття милує неповторними краєвидами, багатством кольорів та незабутніми панорамами всіх тих, хто приїжджає в гості та живе тут. Одним із найвидатніших місць області є справжній замок Паланок, який захоплює нас своїм силуетом при сході раннього сонечка.
Дивна назва цієї історичної пам'ятки походить від маленького містечка, оточеного полями та ровом з водою, що знаходиться біля підняжжя 68-метрової гори, на якій він і розташований. Говорять, що перша споруда, яка згодом перетворилася у сучасний замок, була збудована білими хорватами в X ст., які проживали тут. Першим володарем міцної фортеці став князь Федір Корятович, який перетворив її у свою резиденцію. Він же викопав величезний колодязь, з якого, за легендою, кожну ніч виє чорт. Навколо споруди ростуть зелені дерева. Вони, наче піднімають догори весь могутній замок, вершини якого доторкаються до блакитного неба.
Споруда має три захисні фортеці, під якими розташовані підвали. Замок оточений глибоким ровом, через який можна пройти по дерев'яному мосту. Передня частина непримітна, з трьома невеличкими вікнами та загадковим порталом, за яким ти опиняєшся в іншому вимірі простору та часу, адже містична атмосфера палацу не залишить байдужим нікого. Багато людей приходять побувати там, подивитись на Мукачеве з висоти.
Сучасний стан цієї історичної пам'ятки плачевний, хоча деякі частини відреставровані. Я надіюся, що знайдуться люди, які зможуть зберегти її і для інших поколінь, адже без минулого нема майбутнього.
Мукачівський замок - один з небагатьох, який поєднав у собі декілька стилів Середньовіччя. Я горджуся тим, що завдяки Паланку про наше Закарпаття говорять навіть за кордом. Тому цінуймо та зберігаймо його!
Читаючи вiрш "Заповiт", який був написаний великим Кобзарем, починаєш розумiти, як поет ставився до своєï батькiвщини, як переживав за ïï сучасне i сподiвався на краще майбутнє. Саме такий твiр мiг з'явитися тодi, коли поет вiдчував себе смертельно хворим. Кожна людина, яка проходить шлях через очищення хворобою або навiть смертю, ставить перед собою питання: що залишиться пiсля мене? Як будуть згадувати нащадки моє надбання, чи знадобляться моï думки, мрiï поколiнню прийдешньому? В багатьох своïх творах поет закликав землякiв боротися за волю, рiдну Украïну, але саме в цьому вiршi слова автора звучать полум'яним гаслом: "Поховайте та вставайте..." Нове життя уособлюється з новою вiльною сiм'єю, з братерськими почуттями i свiтлим майбутнiм украïнського народу. Але спочатку потрiбно всiм встати на боротьбу за вiльне життя плiч-о-плiч: "Кайдани порвiте i вражою злою кров'ю волю окропiте".
А далi iнтонацiя поета змiнюється i стає печальною, тому що вiн прохає згадувати його в цiй вiльнiй сiм'ï "незлим тихим словом".
Поет з любов'ю описує навiть те мiсце, де хотiв би бути похованим. Рiдний Днiпро був згаданий невипадково, бо скiльки дум прийшло до Шевченка, коли поряд "Реве та стогне Днiпр широкий...". Сумно i страшно автору за рiдну Украïну, де злиднi i бiднiсть спiвiснують з яскравою красою батькiвщини.
Але поет змiг перемогти свою хворобу i продовжити творити далi. Твiр назавжди залишився в серцi украïнського народу, а до того ж став народною пiснею. Мине ще багато рокiв до того часу, коли здiйсняться мрiï автора щодо вiльноï неньки Украïни. Багато письменникiв i поетiв будуть очiкувати на цю годину. Скiльки творчоï iнтелiгенцiï буде зiслано та розстрiляно тiльки за те, що писали i проголошували думки про незалежну Украïну! Але цей час настав. Зараз Украïна - вiльна й незалежна, здiйснилися мрiï Т. Шевченка. А народ вшановує пам'ять Кобзаря, згадує його добрим словом, навчає сучасне поколiння любити й оберiгати все те, що не змiг побачити оновленим наш прославлений поет. Будемо вiрнi пам'ятi поета, згадуймо про тi часи, коли вiн мрiяв i заповiдав нам бути однiєю вiльною великою родиною.
Объяснение:
