Я довго пам'ятатиму той день, коли вперше в житті переступив поріг школи. Це був надзвичайно святковий день. Велика, блискуча від сонячного проміння класна дошка, грудочки білої крейди, тривожні й хвилюючі звуки дзвоника здавалися мені дивовижними. Я довго шукав свій клас, тому ввійшов до нього майже останнім. Сісти довелося на останній парті. Почав хвилюватися, що не почую вчителя, що не вистачить підручника. Так і сталося. Після привітання учителька почала роздавати по дві книжки на кожну парту. Всі жадібно хапали, починали невміло читати і милуватися малюнками. «Зараз дійде черга й до мене», — казав я собі. Аж ось на парту учителька поклала всього один підручник, який довелося ділити з синьооким дівчиськом. Чомусь тоді мене ця подія дуже засмутила, а сльози, як я їх не ковтав, все-таки покотилися. Як пізніше з'ясувалося, ту дівчинку, що не пройнялася моїм горем, звали Даринкою. Тоді вона мені якось іронічно й байдуже ла: «Ну, забери той Буквар, якщо хочеш, я його давно вже прочитала з бабусею». Навіть не знаю, що мене тоді більше вразило: те, що підручника не вистачило, чи те, що я ніколи ще не читав того Букваря.
Сьогодні лісник Петро Іванович збирається до лісу підгодовувати лісових тварин. З ним іде його син Семен з друзями та подругами: Оленкою, Катрусею, Іванком та Тарасиком. Діти зробили годівнички і хочуть повісити їх на даревах, щоб пташкам, які зимують у лісі - наприклад, синичкам та снігурам - завжди було де попоїсти. Діти допомагають ліснику покласти сіно та кукурудзу у спеціальні ясла під дахом, зроблені для того, щоб іжу для тварин не засипав сніг. Скоро до цих ясел придуть лосі та дикі кабани. Діти вже розвісили годівнички та насипають туді зерно та насіння. Не забули і про лебедя, що зазимував у ставочку неподалік - йому принесли хліба.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
