Наші далекі предки-слов'яни осмислювали число як певну кількість будь-яких конкретних предметів. І лише поступово ними стало усвідомлюватися число саме по собі, незалежно від предметів і осіб.
Для позначення кількості використовувалися іменники, часто за назвами частин тіла людини: лікоть (для вимірювання довжини), п'ять < п'ясток (для рахунку кількості). Сучасне слово "п'ять" пов'язане з існуючим раніше словом "п'ясть" ("рука") і колись мало конкретне значення п'ять пальців п'ясти. Навіть в наш час дехто вважає по "пальцях", а в давнину тільки такий рахунок і був можливий. Стародавні слов'яни вважали пятка'мі. Згадаймо, скільки дали за златогривих коней Іванушки-дурника? "Сім п'ять шапок срібла". Сім разів по п'ять. Кожне рахункове число у стародавніх слов'ян мало свою історію походження. Цікава історія числа сім. У багатьох стародавніх народів це число вважалося особливим. Єгиптяни і вавилоняни розглядали його у вигляді суми двох "життєво важливих" чисел: трьох і чотирьох. Три людини складають основу життя: мати, батько, дитина, а чотири - це число сторін світла і напрямків вітру, звідки приходить дощ, живлюща волога, що робить землю плодоносної і придатною для життя. У християнстві сім - число духовного порядку, святе число. Згідно з Писанням, визнаються Сім " смертних гріхів, які передаються до сьомого коліна "(лінь, гордість, гнів, заздрість, обжерливість, хіть, жадібність). І в нашій мові число «сім» використовується в символічно – узагальненому значенні у фразеологізмах:
1. Сім верст до небес.
2. На сьомому небі.
3. Сім бід – одна відповідь.
4. Книга за сімома печатками.
6. Сьома вода на киселі.
7. Сім п'ятниць на» одному " тижні та ін.
