Формы умовного наказового диеслив утворюеться за до часток​

Однією з найвагоміших пам’яток історії культурного та духовного розвитку нашого народу в усі часи була та й залишається зараз Києво-Печерська лавра, споруди якої розташовані на території сучасного Києва.

 

Києво-Печерська лавра була заснована майже тисячу років тому. Сьогодні тисячі людей приїздять до цієї пам’ятки, щоб не тільки подивитися на цей витвір мистецтва, а й поклонитися справді святому місцю. Заснували святиню українського народу два православні монахи, які вирішили відмовитися спілкуватися із зовнішнім світом та вирили собі печери для того, щоб жити в них та молитися Богу. З часом до них стало приєднуватися все більше людей і згодом невеличкі печери перетворилися у монастир.

 

З протягом часу монастир ставав все могутнішим и обирав все більше значення у духовному житті нашого народу. Згодом мешканці монастирю почали будувати різноманітні господарчі та релігійні споруду вже зовні. Саме ці споруди згодом перетворилися у досить великий комплекс із багатьма храмами, який було оточено кам’яною стіною. І зараз Києво-Печерська лавра поділяється на дві частини – наземну частину монастиря і печери. Доречно додати, що лавра здобула назві саме від цих печер, бо вони стали основою усього монастирського комплексу. Цей монастир заробив назву лаври не миттєво, до цього він йшов не одно століття, а здобувши таку честь став одним із трьох наймогутніших монастирів того часу.

 

Печери були останнім притулком для тих, хто вирішив провести залишок свого життя в самотності, для тих, хто жив в них та помер у стародавні часи. Зараз у печерах Києво-Печерської лаври знаходиться найбільша у світі кількість похованих святих, їх налічується сто дев’ятнадцять. Тут можна побачити і останки легендарного Іллі Муромця, і людини, яка почала написання історії нашого народу – монаха на ім’я Нестор-літописець, і святого Агапія, який, за стародавньою легендою писав ікони, які зцілювали безнадійно хворих. Кажуть і зараз якщо підійти до однієї з цих ікон або до святих мощів і поцілувати їх, то всі хвороби назавжди залишать людину. В одній з легенд йде мова про те, що , тіла померлих пустельників клали в одне з сирих приміщень печер, а коли до них через багато часу приходили люди, то вони бачили, що тіла монахів зовсім не розклалися, а перетворилися на справжні мумії.
розміри печер, які було збудовано під монастирським комплексом, вражають своїми масштабами навіть наших сучасників. Не менш вражає і архітектура наземної частини лаври. У наш час у соборах Києво-Печерської лаври постійно поновлюються фрески, які в більшості релігійних споруд цього комплексу зроблені в стилі українського бароко. Для цього стилю найбільш характерні величність, блискучість і різнокольоровість фарб. Найвищою спорудою цього комплексу є височенна дзвонаря. Зараз вона не виглядає такою високою на фоні сучасних споруд, але для свого часу була однією з самих високих. Вона сягає приблизно триста метрів заввишки, і щоб піднятися до самої верхньої її частини, треба подолати понад чотириста сходинок. Києво-Печерська лавра є одним із найдорожчих архітектурних і духовних надбань українського народу, і тому, щоб не загубити його, треба берегти її, вносячи посильний особистий вклад у її відновлення та реставрацію.

 

ЗАЯЦ ДРЕВЕСНЫЙ ЯПОНСКИЙ (Pentolagus furnessi) мелкий зверёк, длина тела которого около 40 см. Он имеет однотонную черно-бурую окраску, и до средней части брюха и груди проходит узкая белая полоска. Уши очень короткие, почти свернутые в трубку; прижатые к голове, они едва доходят до заднего края глаз. Ноги короткие, пальцы вооружены толстыми, длинными и слегка изогнутыми когтями. С их заяц успешно лазает по деревьям. Хвост очень короткий, снаружи почти незаметный. Распространен этот заяц в Японии. Он живет в лесах и гнездится в дуплах. На деревьях он частично и кормится, но по тонким ветвям лазать не может. Относится к третьей, последней группе зайцев - так называемых жесткошерстных, или древних, зайцев (Pentalagini). В их организации сохранились черты, свойственные предковым формам зайцев третичного времени. Это преимущественно мелкие зверьки, с короткими ушами и короткими задними ногами. Волосяной покров у большинства видов жесткий, у некоторых даже несколько щетинистый. Общая окраска серая или бурая, причем низ тела часто окрашен так же, как и верх. Большинство видов жесткошерстных зайцев биологически малоспециализированы и не обладают к быстрому бегу, как настоящие зайцы, и к рытью нор, как кролики. Географически распространены преимущественно в тропических и субтропических областях Азии, как в материковой ее части, так и на островах Малайского архипелага. Один вид распространен в тропической Африке. Обитают в разнообразной обстановке в лесах, зарослях кустарников, в саванах, некоторые виды в горах.