Написати словами позначення часу: 13.15, 14.30, 16.45, 18.00.

Картина "Запорожці пишуть лист турецькому султану"

Спроба турецького султана підкорити запорозьких козаків за часів кошового отамана Івана Сірка була дотепно висміяна у легендарному листі до нього. Великий художник І.Ю.Рєпін створив по цьому сюжету відому картину "Запорожці пишуть листа турецькому султану".

Це було в XVII столітті.У Запорозьку Січ прийшов лист — турецький султан пропонував запорожцям іти на службу до нього. От запорожці і вирішили сказати у листі-відповіді своє міцне слово.

"Яку відповідь дамо султанові?” Під загальний регіт козаків писар писав листа: “Запорозькі козаки турецькому султанові… Ти, шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш, і самого Люципера секретар… твого війська ми не боїмось… битимемось із тобою!” Запорожці назвали султана “катом”, “кухарем”, іншими образливими словами. А закінчили листа так: “Числа не знаємо, бо календаря не маємо, місяць у небі, рік у книзі, а день такий у нас, як і в вас…”

Те, що ввічливість, послужливість, намагання зробити вам приємне як гостю є національною рисою японців,— широковідомо. Ввічливість — у натурі японця, його стиль поведінки, його б мислення. І все це закріплено історично. Розповідали, що займенник «я» у японській мові виражається багатьма словами і кожне має своє значення і свій відтінок. Скажімо, самурай говоритиме «хесся», жінка ніколи не вживатиме «оре» — це чоловіче слово, старий обов’язково скаже «васі». Японець ніколи не стане категорично заперечувати, він практично не говорить «ні», навіть коли не згоден. Знайде тисячу в уникнути цього прямого «ні» або так завуалює свою незгоду хитроплетивом слів, що й біс ногу зламає.Японська ввічливість невіддільна від субординації, а то й випливає з неї, Японці невибагливі до одягу, по ньому важко відрізнити главу фірми від робітника. Алє якщо зустрінете двох чоловіків в однакових синіх костюмах, білих сорочках, однотонних краватках, по ставленню їх один до одного відразу відрізните, хто займає вищий щабель на соціальній Драбині, а хто — нижчий. Субординації дотримуються скрізь: у діловому житті, побуті, сім’ї. Підкреслено шанобливо звертаються підлеглі до начальника, діти до батьків, сестри до братів, молодші до старших, жінки до чоловіків. Кілька разів, стикаючись біля дверей з Катею-сан, я намагався пропустити її вперед, і щоразу вона відступала, за спочатку пройти мене.— У нас так заведено: жінка пропускає чоловіка.Підмічено: ще коли мати за японським звичаєм носить немовля у себе за спиною, вона при кожному поклоні змушує кланятись і його, даючи йому при цьому перші уроки вшанування старших. Відчуття субординації вкорінюється в душі японця не з моральних повчань, а з життєвої практики. Він бачить, як мати вклоняється батькові, молодший брат — старшому, сестра — всім братам незалежно від віку.Усе це має глибокі соціальні корені. Бо довічно цю субординацію, що стала правилом життя, регламентацією побуту, диктував матеріальний ценз. Витоки. слід шукати ще у феодальних часах, коли землероб не мав права їсти рис, вирощений його руками, як не мав права носити шовк селянин, який розводив шовкопряд. З чого їсти, яким папером затягувати вікна, яким гребінцем зашпилювати жінці коси — все регламентувалося властями.Тому не дивно, що японська ввічливість поширюється не по горизонталі, а по вертикалі: найнижчі поклони адресуються тому, хто стоїть найвище. Кодекс самурайської честі диктував форму поведінки васала: бути ґречним і ввічливим — від низьких поклонів поперек не зламається.Все це, безумовно, наклало свій відбиток на японців наших днів. Звідси — коректність, шанобливість, обтічність у міжособистих взаєминах. Звідси — уникання прямих запитань, що могли б поставити співрозмовника у незручне становище, і прямих відповідей, які містили б відмову. З цього приводу оглядачі наводять дотепну приказку американців: «Чинити можна трояко — правильно, неправильно і по-японські».І все ж таки ввічливість по-японськи має свою привабливість як суто людська риса: культура спілкування, повага до старших, уникання категоричних суджень — все це можна запозичити.Ввічливість — не тільки щоденний етикет. Це б існування, що поширюється на всі сфери життя. Певно, звідси бере початок таке гарне і зрозуміле для нас свято, як вшанування старших. У цей день — а він у Японії’ вихідний у всенаціональному масштабі — людям літнім висловлюють свою вдячність, повагу і шанобу, готують подарунки…