Розбір слова за будовою: одноманітно

ДієприкметникДієприкметником називається відмінювана форма дієслова, яка виражає ознаку предмета за дією і поєднує ознаки дієслова і прикметника. Як прикметник, дієприкметник виражає ознаку предмета, але не постійну (як прикметник), а змінювану в часі (як дієслово).За своєю морфологічною будовою і синтаксичними функціями дієприкметник наближається до прикметника. Дієприкметник, як і прикметник, має форми відмінка, числа та роду і узгоджується з відповідними формами означуваних іменників: написаний твір, прочитана книга, надруковане оповідання.Водночас дієприкметник має й основні категорії дієслова - стан, вид і час. Кожний дієприкметник належить до того ж виду, до якого належить дієслово, від якого утворено дієприкметник: сказане слово (сказати), зачинені двері (зачинити). Дієприкметники мають теперішній і минулий час.Від дієслів недоконаного виду утворюються дієприкметники теперішнього і минулого часу, а від дієслів доконаного виду - тільки дієприкметники минулого часу: Здорове палюче сонце зупинилось над містом. Дим погаслих вогнів стелиться від гори до гори синіми смугами. ДієприслівникДієприслівником називається незмінна дієслівна форма, що означає додаткову дію, яка пояснює основну дію, виражену в реченні.Дієприслівник поєднує ознаки дієслова і прислівника. Подібно до дієслів, дієприслівник має категорію виду перехідність/неперехідність. Подібно до прислівника, дієприслівник є незмінним словом, виражає ознаку дії чи стану.Дієприслівники бувають недоконаного і доконаного виду.Дієприслівники недоконаного виду означають таку додаткову дію, яка вказує на одночасність основної і додаткової дії. Залежно від значення дієслова, що виражає основну дію, дієприслівники недоконаного виду можуть бути теперішнього, минулого і майбутнього часу.Теперішній час: Встає сам уночі, іде в степ, а йдучи співа, сумно співає. Минулий час: Прислухаючись і оглядаючись, друзі перелізли через глибокий рів до саду. Майбутній час: Візьмемось за справу не гаючись.Дієприслівники доконаного виду означають таку додаткову дію, яка відбувається раніше від основної дії, вираженої особовою формою дієслова. Вони вживаються в значенні минулого і майбутнього часу. Минулий час: Козаков однією рукою піднявши автомат в небо, дав три постріли. Майбутній час: Приїхавши на село, ми відремонтуємо школу.Зрідка дієприслівники означають і таку додаткову дію, яка відбувається одночасно з основною: Уважно слухали селяни, занімівши в різних позах.Дієприслівники недоконаного виду утворюються від основи дієслова теперішнього часу за до суфіксів -учи (-ючи), -ачи (-ячи): пишуть - пишучи, читають - читаючи, ставляться - ставлячись.Дієприслівники доконаного виду утворюються від основи інфінітива за до суфіксів -ши (від основ на приголосний), -вши (від основ на голосний): принести - принісши, засміятись - засміявшись.У кінці дієприслівників завжди пишеться и: зібравши, скликаючи, вірячи.Зверніть увагу! Дієприслівники слід відрізняти від близьких за звучанням активних дієприкметників, які мають закінчення -і. Дієприслівники відповідають на питання що роблячи?: літаючи, сяючи, блукаючи, а дієприкметники відповідають на питання які?: літаючі, сяючі, блукаючі.У реченні дієприслівник виступає в ролі обставин. Дієприслівник означає допоміжну ознаку дії, яка пояснює дію, виражену в реченні дієсловом-присудком: Пішов козак сумуючи, нікого не кинув.Додаткова дія, означувана дієприслівником, завжди відноситься до того ж іменника-підмета, до якого стосується й основна дія, виражена присудком: Верби дрімали, заглядаючи в воду, ніби в зеркало.У безособовому реченні дієприслівник може вживатися тільки у тому випадку, якщо в складі присудка є інфінітив: Іноді доводилось попід віттям і крізь ліани пролазити, мов у темну нору, зігнувшись. В інших випадках уживання дієприслівника в безособових реченнях не відповідає нормі. Неправильно: Ідучи на змагання, всім хочеться перемагати. Вивчаючи математику, у нас не було ніяких проблем. Правильно: Коли всі їдуть на змагання, їм хочеться перемагати. Коли ми вивчали математику, у нас не було ніяких проблем.

"В праці, тільки в праці справжнє щастя"
Старовинна мудрість говорить, що людина - творець свого щастя. З цим, мабуть, треба погодитись, тому що справжнє щастя - це передусім вміння прекрасно любити життя і людей. Щастя - це горде відчуття своєї вагомості в суспільстві, але, мабуть, чи не найважливіше - це вміння віддавати вся свої сили, своє душевне тепло, полум'я свого серця служінню людям. І саме така самовідданість, народжена високим гуманізмом, і робить людину щасливою. І все ж таки, де криється коріння справжнього щастя? Відповідь може бути одна: в праці. 

У свій час великий педагог А. С. Макаренко правильно говорив про важливість трудового виховання. Згадати хоча б його "безнадійних вихованців, які вже встигли побувати "на дні" суспільного життя. Здавалось, ніхто і ніщо не спроможний очистити їхні душі від бруду. Але благородні вчинки і безкорислива праця дала змогу радісно забриніти струнам у їхніх душах, повернути їх у русло чесного життя. Саме праця забезпечила їм щастя повноцінного життя. 

Відомі всі висловлювання Олександра Довженка: "Прекрасна людина в бою за Батьківщину. Прекрасна вона в стражданнях і в смерті за неї. Але найсвітліша краса її в труді". І ця глибока думка переконливо розкрита автором у його безсмертній "Поемі про море", де показано красу людини в праці. Глибоко філософськими словами закінчується цей твір: "Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті". 

Такий фінал твору, на мій погляд, глибоко символічний: він вказує на ті проблеми, які стоять перед молодим поколінням. 

Звеличити, збагатити людину, зробити її життя справді повноцінним і багатогранним може лише всесильна любов до інших людей. Такі високогуманні погляди і поривання здатна дарувати людині творча праця. 

Цей неперевершений героїзм, цю нездоланну силу і красу творчої праці нашого народу оспівано в кращих творах української літератури. Мимоволі згадуються невмирущі слова з поезії Павла Тичини: 

Усмішка в народу розцвітає. 
Кожен каже: й я свій труд несу! 
Відбудова! - труд переростає 
у красу. 

У цих нібито й простих словах криється глибокий філософський зміст. І дійсно, тільки в процесі чесної безкорисливої праці людина по-справжньому здатна зрозуміти красу життя, велич людського існування. Лише тоді вона зможе повністю оцінити все те прогресивне, що створило людство в ході свого розвитку ввійти в чарівний світ прекрасного, збагативши свою душу неоціненним скарбом. А з іншого боку, саме це усвідомлення своєї повноцінності, збагаченості робить людську працю творчою і чимось наближає до мистецтва. 

Але я гадаю, що будь-яка праця буде приносити людям користь, якщо людина обирає ту галузь праці, до якої вона більш за все здібна і яка здається більш корисною, а також таку, щоб її труд приносив якомога вагоміші результати. Для цього людині потрібні розум і знання. 

Саме ця думка, доведена самим життям, оригінально зазвучала в поетичній творчості М. Рильського (збірка "Троянди і виноград"). Автор впевнено говорить: 

У щастя людського два рівних є крила: 
Троянди й виноград, красиве і корисне. 

Улюбленій справі людина віддає всі сили, всю енергію, всі знання, ця справа буде виконуватися краще, віддача, як говорять, буде більшою. 

Отже, так і тільки таке життя можна назвати прекрасним. І лише в беззавітному служінні людству, в невтомній творчій праці кожний із нас зможе знайти справжнє людське щастя.