1. Неправильно розставлено розділові знаки перед словом як у реченні:
а) І спалахнула полум’ям трава, і зарясніли, як веселка, квіти (Є. Гуцало).
б) Полювання, як ви потім побачите, потребує чимало часу (Остап Вишня).
в) Посипався, як з решета, наглий кра дощ, а далі полив, як з відра (І. Нечуй-Левицький).
г) Рушники були червоні, як жар, горіли різним орнаментом, переливалися райдугами (І. Цюпа).
2. Однорідними означеннями ускладнене речення (розділові знаки пропущено):
а) Весна була рання дружна (3. Тулуб).
б) Здорові кострубаті дуби грізно стояли в снігових заметах їм було байдуже що бурхав холодний вітер ішов сніг… (М. Коцюбинський)
в) Після теплих літніх дощів хліба налилися колосом пополовіли а десь за тиждень взялися бронзою (І. Цюпа).
г) Сподом попід ті стіни вузькою щілиною шумів і пінився студений гірський потік (І. Франко).
3. Поширеним звертанням ускладнене речення:
а) Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, виростуть з тобою приспані тривоги (В.Симоненко).
б) Мово наша! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела б’ють десь від магми, тому й вогненна така (К. Мотрич).
в) «Слава тобі, Дніпре!» – подумки зашепотів ніби молитву Андрій (С. Плачинда).
г) Я люблю тебе, поле р твій, широчінь, твої пахощі й цвіт (П.Дорошко).

Докія з дитинства не знала батьківської  любові та турботи. Тільки й могла, що співати тужливих пісень, яких знала багато.

Була вона сумною та мовчазною дівчинкою. Минули роки, і вона виросла. Однак її життя не змінилося. П"яниця-батько її зневажав, а мачуха била. Подруг вона не мала.

Журба гнітила Докію, ця журба зробила лагідним вираз її обличчя. Її мучила думка, невже вона гірша за інших, що її так мучать? Вона не розуміла, що сама була винна, колись відіпхнувши від себе Христю, що підійшла до неї колись на вулиці.  Вона й не могла цього зрозуміти, бо сама зазнала багато кривди від людей від самого дитинства. Вона терпіла, бо нічим не могла собі зарадити, і тоді в її серці прокинулась журба, сум, що не давав їй спокою ні вдень ні вночі.

Проте її серце не було злим, воно вміло любити і розуміти чуже горе. Вона не дівувала так, як дівують інші дівчата.

Людина, яка прагне знань, відчуває постійну потребу в їх поповненні. Чим більше вона пізнає, тим більше їй хочеться знати. Бо нові поняття, факти, ідеї розширюють коло інтересів, відкривають привабливі обрії ще не пізнаного. Не може приносити радість жодна справа, якщо ми не вміємо її виконувати. Тож треба наполегливо вчитися, щоб після тривалої навчальної праці відчувати ве­лике задоволення. Адже навчання дає пізнання, вміння і навички. Не треба боятись помилятися. Вміння вчитися на помилках — ключ до успіху.Щоб знайти своє покликання, справу всього життя, треба вчитися. Знання потрібні, щоб здобути професію. Про це треба замислитися вже в шостому класі. Безталанних людей немає. Є люди, що займаються не своєю справою. Найбільших успіхів людина досягає тоді, коли її здібності і схильності вчасно виявлені і розвинуті. Щоб вибрати професію, потрібно знати свої індивідуальні здібності. Школа повинна до учням обрати майбутню професію. Але багато залежить і від самих учнів. У кожного є улюблені навчальні дисципліни і ті, які здаються нам нудними і нецікавими. Хоча, на мою думку, нецікавих предметів немає. І якщо почати краще готуватися до «нецікавих» уроків, то незабаром вони стануть улюбленими. Знання додають упевненості у своїх силах, а це вже перший крок до успіху в житті.

Подробнее - на -

Объяснение: