Я переконана, що Інтернет, який відкрив перед нами багато нових можливостей, ніколи не витіснить із нашого життя книжок, театрів, кінотеатрів, телебачення та реального спілкування.
Чому я так думаю? Тому що людина прагне до справжнього: щирих емоцій, які вона може гати й переживати, до відчутних дотиків, до предметів, які вона зможе не лише бачити, ай мати у своєму користуванні.
Наведу приклад із власного життя: мені віртуальне спілкування не може замінити справжнього, я надаю перевагу прогулянкам і розмовам із друзями, тренуванням, а не перегляду спортивних змагань з екрана.
До того ж книжки, театри, телебачення, Інтернет відтворюють дійсність по-різному, є неоднаковими засобами впливу на людину. Це різні речі, які можуть доповнювати одна одну, але не замінити повністю. Кожен вид мистецтва збуджує в нас унікальні емоції. Наприклад, коли читаєш «Собаче серце» Михайла Булгакова й бачиш геніальне втілення образів професора Преображенського, людиноподібного Шарикова або Швондера в однойменному фільмі, відчуваєш велику різницю між власним враженням від прочитаного та сприйняттям цього ж твору геніальним режисером Володимиром Бортком. Більш ніж півстолітнє існування й розвиток шарикових і швондерів у післябулгаківський період, а також можливості сучасних зображувальних засобів мистецтва кіно збагатили точними мазками відповідних відтінків і сам фільм.
Отже, Інтернет може поліпшити, доповнити, полегшити та вдосконалити навчання, побут і дозвілля, але він не в змозі замінити ні реального спілкування, ні інших витворів людської культури, кожен з яких є унікальним.
