Утворити з двох речень одне ускладнене відокремленими членами речення зароние
Сонце посміхається до трав вони в миті росою:
Синіють крешталевою стіною високі гори вони покриті вічним снігом

Конституція в моєму житті 
     
     Ми просто йшли: у нас нема 
     Зерна неправди за собою. 
     Т. Шевченко 
     
     У житті суспільств та держав конституції відіграють особливу роль. Термін «конституція» (від лат. constitutio — установлення) вживали ще в період рабовласництва і феодалізму. У стародавньому Римі саме так називали постанови імператора. 
     Конституція є основним правовим актом держави — основним Законом, законом над законами, фундаментом розвитку соціальних та політичних відносин, гарантом забезпечення прав та свобод людини та громадянина. 
     Але що таке Конституція для кожного з нас? Це — шлях у цивілізований світ. Шлях цей не був усипаний трояндами, він був довгим та тернистим. 
     Україні завжди був притаманний демократичний республіканський устрій (його успадкували від народної ментальності державні структури війська Запорозького та Гетьманщини). Такий устрій крив у собі неабиякі можливості для саморозвитку нації. У Конституції, розробленої ще за гетьмана Пилипа Орлика, демократія була основним принципом. І хоча ця Конституція не була втілена в життя, не набула сили Закону, вона є унікальним історичним документом, цінною пам'яткою правової культури України. 
     Боротьба нашого народу за свої права, за права нації була штучно припинена жорстоким гнобленням царизму на довгі часи. Не маючи власної державності, Україна не мала й Конституції. Вона з'явилася тільки за часів УНР 1918 року. 
     І от, нарешті, нова віха в українській історії — 28 червня 1996 року о 9.30 ранку після двох діб безперервної та напруженої праці Верховна Рада України ухвалила Конституцію України — Основний Закон нашої суверенної держави (до речі, Україна — єдина держава на пострадянському просторі, яка парламентським шляхом отримала свою нову демократичну Конституцію). 
     
     Нехай знають на всім світі, 
     Як ми погибали 
     І, гинучи, свою правду 
     Кров'ю записали. 
     (П. Куліш) 
     
     Але кожна людина хоче, щоб її рідна країна піклувалася про неї та забезпечувала не тільки законодавчою базою, але і функціонуванням цієї бази у реальному, повсякденному житті. 
     Період, у який ми живемо, є переломним у розвиткові української культури. У країні ліквідовані всі цензурні контролюючі органи, суспільство звільнилося від панування марксистсько-ленінської ідеології. Немає більше перепон для розвитку науки культури, мистецтва (а я вважаю, що саме рівень цих показників демонструє рівень держави в цілому і тому є надзвичайно важливим не дати українській культурі занепасти). Наша країна перестала контролювати ці процеси, але вона їх більше і не фінансує. 
     Конституція України гарантує кожному громадянину здобуття безплатної середньої і вищої освіти. Для мене це є актуальним, тому що цього року я вступаю до вузу, а більшість з них перейшли на платне навчання і потрапити туди можуть тільки діти заможних батьків. До речі, одна з найбагатших країн світу — Федеративна Республіка Німеччина, — забезпечує своїм громадянам безплатну вищу освіту. Освіта потрібна всім, і її основи повинні бути закладені ще в дитинстві. Сучасній Україні потрібні люди з різнобічними знаннями, глибокою науковою підготовкою, вмінням вирішувати більш складні, ніж раніше, завдання у всіх галузях життя. 
     Від своєї держави я хочу дістати можливість йти обраним шляхом, стати висококваліфікованим спеціалістом та працювати в її інтересах. 

ми живемо в ті часи, коли грубість стала нормальним явищем, неповага — звичним ділом, а невихованість — буденною справою. ми сприймаємо постійні повномасштабні конфлікти як щось належне, буденне і майже неважливе, розбій на вулицях нас теж не турбує, адже, що нам з того, аби тільки нас не зачіпало. ми пристосувались до бід і проблем, тому часто на все це просто заплющуємо очі. але, мабуть, я не маю права так впевнено говорити, адже світ все ж тримається, намагається підтримувати своє функціонування хоча б на задовільному рівні. але що йому в цьому є? що так активно цей-таки рівень підтримує? безумовно, на нашій планеті ще залишилось місце для вихованості, тактовності, щирості і відкритості, саме вони і багато інших позитивних явищ формують із конфліктної, проблемної маси гідне суспільство. тому, не можна заперечувати той факт, що світ наш стане кращим, а ми, зокрема, станемо жити набагато краще тільки тоді, коли усі будемо наділені вищезгаданими рисами характеру. відтак, можна стверджувати, що добро й краса (зараз я не наголошую на красі зовнішній) — це і є та основа життя кожної людини, яка все ж і робить із нас людей, а не, вибачте за грубість, моральних виродків.

говорити про добро можна дуже довго і дуже багато. так, звичайно, кожен вправі розуміти і трактувати це поняття по-своєму, адже воно абстрактне і точного визначення не має. але здебільшого, ми всі приблизно однаково його розуміємо. добро — це така моральна категорія, яка уособлює в собі, вміщує в себе зібрання усього найкращого з цього світу. саме завдяки присутності добра у нашому серці ми частенько пробачаємо, розуміємо і наче відчуваємо, коли комусь терміново потрібна або наша моральна підтримка. добро — це уся наша позитивна діяльність, це певний погляд на навколишні події, конкретні думки, цілі й способи їх втілення в життя. добро — це наша коректність, чуйність і безкорисливість. якщо зібрати все це до купи, то повністю стає зрозуміло, чому ж добро є настільки важливим, і чому воно має бути основою життя людини. все ж дуже просто: добро і є нашою моральністю, яка, за великим рахунком, намагається усіма силами стримати, перебороти увесь негатив і вселюдське зло, щоб зробити нам величезну послугу — покращити, змінити наші недосконалі життя.

без краси жити теж не можна. усі знаємо відому фразу «краса врятує світ», але ніхто ніколи не замислювався, про яку красу говорив сам автор. федір михайлович достоєвський у своєму романі «ідіот», сказавши ці відомі слова, зовсім не мав на увазі красу естетичну, він говорив про духовну красу, красу людської душі, у це поняття він вкладав «позитивно прекрасну людину». розумієте? але чомусь світ зациклився на тому, що головна краса — це краса зовнішня, показова, доступна усім. та все ж це зовсім неправильний підхід. краса душі — це основа буття, їй треба приділяти увагу, за нею треба слідкувати, її треба доглядати, адже тільки в такому випадку можна увібрати в себе оте «позитивно прекрасне», про яке так давно говорив достоєвський.

отже, добро й краса, безсумнівно, є основою людського життя. ці два поняття мають бути постійно присутніми у кожному новому нашому дні, адже тільки за таких умов ми зможемо отримати хоча б малесеньку можливість вдосконалити себе і світ навколо себе