Відповідь:
У мене невеличка світла кімната з приємними світло-сірими шпалерами. На всю стіну — величезне вікно, через яке до кімнати зранку заглядає сонечко. Посеред приміщення — круглий стіл коричневого кольору, з вишуканою різьбою, прикрашений червоними гвоздиками у керамічній вазі. Біля стола — два стільці. Навпроти дверей стоїть книжкова шафа, в надрах якої зберігаються справжні скарби — книги. Ліворуч від шафи знаходиться ліжко, дерев'яне, невисоке, з різнокольоровими маленькими подушечками. Біля вікна стоять журнальний столик, крісло і торшер. Це мій улюблений куточок, тут я довгими зимовими вечорами читаю або малюю. Підлога застелена темно-червоним із вигадливими візерунками килимом.
Моя кімната затишна, привітна, світла.
Пояснення:
Объяснение:
«Це схоже на грозу – спершу збираються хмари, а потім, як удар блискавки, приходить ідея», – так говорить про створення своїх робіт художник Олег Шупляк. Його майстерня і справді близько до неба – на горищі старого будинку в історичному центрі містечка Бережани Тернопільської області. Популярність художнику принесли картини з подвійним змістом, які він називає слов’янським словом «двовзори». Ці полотна особливі своїми прихованими образами: вдивляючись у традиційний пейзаж, раптом виявляєш, що хатини – це очі людини, а пагорби перетворюються на брови… І ось вже бачиш перед собою портрет або зовсім іншу картину. За фігурою дівчини з книжкою – голову Сальвадора Далі, за осінніми листками – пташку, а за солом’яними стріхами та маленьким пастушком – обличчя Тараса Шевченка.
