1. Подані речення поширте спочатку однорідними, а потім неоднорідними означеннями (усіх речень має бути шість). А. Сонячний промінь постукав у ... , ( ... ... ) вікно. Б. Трава блищала ... , ... ( ... ... )росою. В. Душа сповнилася ... , ... ( ... ... ) настроєм.

Моє найвагоміше досягнення у житті.
В Україні є багато визначних і відомих
людей,які багато чого досягли у своєму
житті,які стали ідолами ,не для одного
покоління,на яких з року в рік рівняються
інші люди.Це фантастичні люди,що своїми
вміннями і талантами,заполонили серця
інших.Це співаки,танцівниці,історичні
постаті,актори та інші.Хтось з них досягнув
багато чого у юному віці.а хтось - в
старості.Тут варто замислитись,а що
здобула я,яке моє найбільше досягнення у
житті?.На мою думку,нічого такого ще
феноменального я не зуміла досягти,але
одна річ,якою я пишаюся вже не перший
рік,це те,що я здобуваю знання,що я вмію
вчитися,що дуже добре ставлюся до
науки,і в свої (вказати вік) років здобула
величне уміння.Вміння вчитися.

         Влітку я з друзями часто вибирались на природу. Ми брали із собою їжу, влаштовували пікнік. Потім усі грали в м*яча, а я лежала і просто гала за красою природи.            Яке ж тут усе гарне! Блакитна вода річки виблискує на сонці. Хвилі припливають до берега, розбиваються. Так знову і знову. По річці плавають дикі качки. Вони перегукуються між собою. Над водою літають різні пташки, які на секунду спускаються до води, хапають проворними дзьобиками якусь комашку чи черв*ячка і піднімаються в небо.          А наскільки ж чудове тут небо! Воно таке мінливе и незалежне. Спочатку небо здавалось мені блакитним, але потім я розгледіла білі хмаринки. Вони були схожі на різні фігурки. Он хмаринка схожа на коника, там - на квіточку, а ще далі на грушу. Яскраве сонце сліпило мені очі, і я відволіклась.          З іншого боку навпроти річки росли дерева. вони спокійно стояли, ніи насолоджуючись таким чудовим літнім днем. Від найменшого подиху вітру їхні гілочки коливались.           Знизу у травичці я побачла ягідки брусниці і чорниці. Присівши, щоб зірвати їх, мій погляд зупинився на чомусь маленькому та чорненькому. Підійшовши ближче, я зрозуміла, що це був їжачок. Відразу ж мені захотілось взяти його на ручки, крикнути друзям, щоб підбігли сюди. Але все-таки я вирішила не турбувати маленького їжачка і мовчки гала за ним. Він проворними лапками рухався прямо на мене, напевно - мене не бачив. Я зрозуміла, що їжачок повзе до ягідок, і встигла роздивитись його маленьку мордочку з чорними очками та довгеньким носиком.         Відірватись від цього маленького чуда мене змусили друзі. Вони вже досхочу награлись у м*яч, і ми вирішили йти додому.          Усі розмовляли, вселились, а я йшла і думала про цю красу природи. Тож давайте берегти її, щоб і наші діти змогли побачити все те, що бачили ми!