Установити пропущені розділові знак, зняти риску у словах, на місці
крапок уставити пропущені літери.

1. Переді/мною поставало /не/бачене ще ніколи з…лене
П/п/рикарпат…я повите гірськими вітрами дзвоном прозорих потічків і
задушевними звуками чарівних коломийок.
2. Дивна дівчина /не/збагнен…а і мабуть /не/досяжна.
3. Вечоріло і пр…в…ялі за день від п…кучого сонця квіти
почали ож…вати.
4. Віт…р лютий нал…тів з розгону і втомившись під
дв…рима ліг.
5. Осінь. Пожовк виноград і /не/дозрівши.
6. Втративши землю йшли у міста але там своїх бідарів було
повно особливо ремісників.
7. Старі товсті дуби широко ро…ставивши свої волохаті
руки/віти ніби пр…ймали нас у свої зрадливі обійми.
8. Коли каштани в Києві цвітуть і пахнуть медом голоси
киянок моя душа світлішала мов ранок.
9. Я пішов зв…рнувши від колій на ту довгу вулицю і то була
як оповідала мені потім мати вулиця її дитинства.

10. Дім Павла Тичини як це відомо не/тільки мені одному
завжди був щиро гостин…им хлібо/сольним.
11. Очі сині в…ликі й п…чальні тривожили душу мою.
12. Ранок зачинався тихий та лагідний все навколо і трави і
дерева і кущі наче завмерло.

Доля народу - це доля кожного з нас, і залежить вона виключно від нас. від наших вчинків, думок, поведінки. ми не маємо права бути байдужими, і повинні робити все для того, щоб доля нашого народу була якомога щасливішою та світлішою. що ж потрібно робити для цього? ? ну найперше - змінити себе : відкинути егоїзм, байдужість, черствість, і тоді будуть зміни. україна починається з нас. ми повинні бути свідомими громаданинами своєї держави, не стояти осторонь її проблем, брати активну участь у подіях, від яких залежить її доля. думка "я не піду на вибори, мій голос ітак нічого не вирішить" повинна бути забутою раз і назавжди, і більше ніколи не звучати навіть у власних думках. наша щира любов до свого народу і є запорукою його щасливою долі. дуже шкода, що не всі це розуміють.

Мені доводилося бувати в Києві у якості туриста багато разів, і кожний раз, відвідуючи столицю нашої країни, я не втомлююсь
насолоджуватись прекрасною архітектурою цього величного міста з досить захоплюючою біографією. В Києві багато унікальних храмів,
які приваблюють своєю пишністю та неповторними рисами, але з першого погляду запала в мою душу головна церква землі Руської часів
Ярослава Мудрого, що була присвячена ним Софії, якій поклонялися стародавні Візантійці.
Я достатньо цікавився історією нашої столиці, тому мені відомо багато історичних фактів, пов’язаних з розвитком Києва. Вивчаючи
історію, я дізнався, що князь Ярослав довго та вдало правив Руською землею, тому його і прозвали Мудрим. Під цим ім’ям ще за
життя він став відомий серед своїх підданих та в інших землях. Стараннями Ярослава Мудрого столиця Київської Русі стала не гірше
Константинополя. При вході до міста князь збудував три кам’яні брили, найкрасивіша з яких отримала назву «Золоті ворота». Така назва
з’явилася тому, що брила була вкрита позолоченою міддю. Дехто з сучасників князя натякав йому на марнотратство, мов, навіщо ця
позолота, навіщо така розбудова? І навіщо таку велику церкву поставлено на пагорбі, звідки її було видно забагато миль до міста?
Але мудрий князь Ярослав був вдалим правителем и прекрасно розумів, яке враження справляють на гостей столиці Золоті ворота. Він
знав що робив, тому що ці ворота були лицем міста. Тому ж усі – і співвітчизники, і іноземці, і друзі, і вороги – нехай одразу бачать, який
багатий, могутній та красивий наш Київ!
Під час свого правління Ярослав Мудрий звів багато нових храмів, серед яких Георгіївський, що отримав свою назву в честь самого
князя, бо його християнське ім’я було Георгій, та Іринівский – на честь дружини Ярослава, шведської принцеси Інгігерди, яку охрестили
Іриною. А головну церкву столиці Русі Київської та всій землі руської, яка, незважаючи на історичні та природні катаклізми, дійшла до
наших часів і дуже вразила мене своєю величністю та архітектурою, він назвав Софією.
Собор було закладено на місці, яке і понині має велике історичне значення для нашого народу, бо на цій землі відбулася переможна
битва киян з печенігами. Собору було відведене найвище в місті місце, тому перед мандрівником, незалежно від того, через яку б браму
він не заходив до Києва, відкривався захоплюючий вид на багаття куполів Софійського собору.
Софія Київська мала не тільки величний, а й живописний вид і гармонічно розросталася у висоту, с першого погляду вражаючи тих, хто
бачив цей храм у перший раз. Стіни собору вже в той час, як і нині, біли вибілені, а цегла, з якої будувався храм, змішувались с рожевим
каменем, що утворювало чудовий орнамент та прикрашало стіни Софії. Мозаїки Софії Київської на початку існування собору займали
досить велику площу – майже шістсот сорок квадратних метрів. На превеликий жаль до нашого часу збереглося лише двісті шістдесят
метрів цього унікального виду живопису, але й те що залишилось, вражає кожного з нас своєю красотою. На сьогоднішній день мозаїки
Софійського собору є найбільшою пам’яткою монументального мозаїчного живопису, що збереглася до нашого часу у своїй первісній
красі. А ось фрески храму збереглися набагато гірше ніж мозаїки, і по причині багаторазових реставрацій багатьом з них було задано
непоправної шкоди.
Майстерність сюжетів мозаїк та фресок вражає мене кожен раз, коли я маю можливість помилуватися цим шедевром зодчества та
архітектури, який підкреслює витонченість біблейських сюжетів і складається в єдиний гармонічний ансамбль. Якщо зупинитись хоча б на
хвилинку та замислитися над красотою Софії Київської, внутрішнє живописне вбрання цього собору та його зовнішні лінії навіюють мені
думки влади земної і небесної, її непорушність та велич.