В нашому класі нещодавно було проведено свято Андрія. До нього ми готувалися заздалегідь. Вивчали вірші, загадки, пісні, танці народні забави. Робили аплікації, щоб прикрасити клас. Написали за батькам, вчителям, учням і друзям.
І ось настав цей довгоочікуваний день. На свято прийшло багато людей. Ми, святково одягнені, розповідали вірші, приказки, танцювали, співали україн-ські пісні. Веселилися самі і веселили глядачів. Але скільки святові не тривати, йому підходить кінець. По задоволених і усміхнених обличчях людей ми зрозуміли, що свято вдалося.
Вроде так
ЖЕЛАЮ УДАЧИ!!!
- Привіт, Оленко. Як справи? Тільки кажи швидше, бо я до школи йду.
- Привіт, Марусю, все добре. А чого ти так пізно йдеш до школи?
- Чого це пізно? Зараз же сьома ранку!
- Ти помиляєшся, Оленко. Зараз сьома вечора.
- Та невже. І дійсно, на телефоні написано, що зараз дев’ятнадцята година.
- Як ти могла ранок з вечором переплутати?
- Сьогодні після тренування я прилягла подрімати. А коли прокинулась, вирішила, що вже ранок.
- То ти й поснідати встигла?
- Уяви, так. Оце дивна історія сталась.
- Навпаки не дивна, а дуже весела. Вертайся скоріш додому, бо скоро стане темно. Та й школа вже зачинена.
- Дякую, дуже добре, що тебе зустріла. На все добре!
- Бувай!
