Міфи наших предків
(З)(давніх)давен ще (з)(діда)прадіда в(и,е)сною поч(е,и)наючи од (В,в)ел(е,и)кодня грают(ь?) в ігри. Піс(ь)ні що співали під час обрядів// в(и,е)снянки(-/?)заклич(ь)ки бо «закликали» в(и,е)сну та добрий урожай. В(и,е)с(ь)нянки майже завжди супроводжували тан(ь)цювал(ь)ними рухами окремі з яких чітко нагадували процес обробле(н,нн)я з(и,е)млі// оранки сівби косовиці// й пояснювали словами// А ми сіяли сіяли Ось так ось так рвут(ь) мак.
(У,В)сі в(и,е)сняні ігри вигадані на міфічній основі// вони стосую(ць/ть)ся світлих і темних небесних сил (у,в) них ми бач(и,е)мо копію того що діє(ць/ть)ся в(и,е)сною на небі й на з(и,е)млі.
У в(и,е)снянках бач(и,е)мо три головні форми руху дівчат та хлопців// по колу поплута(н,нн)ий і рух двох прот(и,е)­лежних рядів. Так грают(ь?) у (К,к)ороля, (З,з)айчика, (П,п)ерепілочку. (У,В) ін(ь)шій грі дівч(е,и)на стає пос(и,е)р(и,е)д кола її наз(и,е­)вают(ь?) царівною. Хлопец(ь?-)царенко має вив(и,е)сти її з кола.
П(и,е)р(и,е)хідним (у,в)важали св(’?-)ято (Ж,ж)айворонків або (С,с)орока (М,м)уч(и,е)(н,нн)иків. За давнім повір(’?-)ям в(и,е)сну з вирію пр(и,е)носят(ь?) на своїх крилах птахи. Щоб пр(и,е)скорити їх пр(и,е)лі(т,д) діти співаючи пісен(ь) носили с(и,е)лом вип(и,е)че(н,нн)их із духм(’?-)я(н/нн)ого тіста «жайворонків».
(До)речі у деяких іграх бачимо фігуру руху покру­чену як наприкла(т,д) (в,у) (К,к)р(е,и)вому тан(ь)ці коли заб(и,е)вают(ь) у з(и,е)млю три кілк(а,и) б(и,е)ру(ць/ть)ся за руки в два ряд(а,и) й крутя(ць/ть)ся помі(ж,ш) ними повторюючи рух хмар на небі.

Тема: зображення життєрадісного настрою, ніжного ліризму та оптимізму ліричної героїні

Головна думка: заклик бути життєлюбом та оптимістом («Пролітаю між людьми похмурими»)

Провідний мотив: радіти кожній миті та дивитися на труднощі оптимістично, щоб життя не було похмурим (прагнення переповнити кожну мить життя)

Рід літератури: лірика

Вид лірики: громадянська (патріотична)

Збірка: «О краю мій» (1999)

Жанр: вірш

Художні засоби

Епітети: безжурний вітрогон, людьми похмурими

Персоніфікація: «радість тулиться»

Метафора: «поле перед нами стелеться», «пролітаю між людьми», «козачка вдаряю»

Порівняння: «радість..., як безжурний вітрогон-хлопчина», «рветься, як метелиця, ніби поле перед нами стелиться, ніби зникли авта й мотоцикли»

Повтори (анафора, єдинопочаток): «Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли».

Риторичний оклик: «І сама я на ногах не встою … Бо хлопчина не дає спокою

Наша матуся – найкраща господиня. Вона тримає наш дім у бездоганному порядку й дуже смачно готує. Ми з сестрою інколи їй допомагаємо, але керує процесом приготування завжди мати. Але якось ми вирішили здивувати нашу неньку й приготувати власноруч її фірмову страву – млинці з сиром.

Напередодні ми як швидко й вправно готує мати. Тож ми були впевнені, що це не така вже й важка наука. На практиці все виявилося інакше.

Просіявши борошно, ми взялися замішувати тісто. Передовсім ми ретельно просіяли борошно та уважно перечитали рецепт. Згідно із ним треба було перемішати борошно з яєчним білком, кефіром та цукром. Яка тонка, виявляється, робота відмірювання точної ваги інгредієнтів! Нам весь час доводилося додавати то кефіру, то борошна для необхідної консистенції. Але ж у матері цей етап займав, мабуть, кілька хвилин.

Врешті-решт нам вдалося підготувати тісто і ми почали випікання. Невеличкими порціями ми наливали тісто на пательню, яку ми попередньо змастили олією. Щоб тонко й рівномірно розлити рідину на пательню млинців, що й соромно подавати. Але трохи набивши руку, ми випекли височенну гору млинчиків.

Найлегше залишилося на останок. Ми підсолодили сир та загорнули його у млинці. Подавали ми їх на святковій тарелі з медом та варенням. Мати була в захваті від нашої витівки. Але вона й досі не знає, скільки яєчок ми розбили марно, яких зусиль нам коштувало прибрати кухню після наших кулінарних експериментів!