Твір про дієслово в науковому стилі

1)Дієприслівник не є самостійною частиною мови, тому що він має ознаки дієслова і прислівника.Дієприслівник має вид (доконаний, недоконаний), час (тільки теперішній та минулий), він може мати залежні слова, як і дієслово (разом із залежними словами він утворює дієприслівниковий зворот).Але подібно до прислівника, він не відмінюється.У реченні виконує роль обставини.Вчені-філологи вирішили, що дієприслівник не є ні дієсловом, ні прислівником, але все ж таки він ближче до дієслова, бо відповідає на питання що роблячи?, що зробивши? і називає додаткову дію (це означає, що дієприслівниковий зворот можна вилучити з речення, при цьому,з граматичної точки зору, речення буде побудоване вірно.Проте страждати від цього буде лексичний зміст речення, і ви не зможете донести думку до співбесідника)
2)Дієприкметник відповідає на запитання прикметника який?, яка?, яке?, які? і виражає ознаку предмета за дією, в той час,як дієприслівник означає додаткову дію.

Цілком практичні та конкретні результати – підтвердити родинні зв’язки, права на нерухомість, довести національність предка (польську, чеську, німецьку, єврейську) з метою переїзду в іншу країну на підставі коренів, дізнатися про родові захворювання і таке інше. Можливість налагодити «духовний зв’язок» зі своїми пращурами, відчути приналежність до величезного роду, тисячам людей, кожен з яких вижив та зробив все можливе для того, щоб ти з’явився на світ, і таким чином отримати до від пращурів в різних справах. Шанс зрозуміти причини сімейних проблем, життєвих сценаріїв предків, що повторюються у нащадків, та в результаті змінити «карму роду». Отримати більш свідоме відношення до традицій роду, до членів родини, що, як правило призводить до розв’язання родинних суперечок, примиренню, більшій єдності родини та спільному збереженню традицій.

З неочікуванних результатів:

З’являється відчуття того, що ти маєш бути гідним своїх пращурів, «підтримати честь роду». І якщо вони досягли в житті значних успіхів, то й ти маєш зробити щось хороше. З’являється внутрішнє відчуття відповідальності перед своїм родом. Тут мені деякі шуткували: “Тобі, мабуть, нема чим пишатися, так хочеш пишатися досягненнями пращурів та їх дворянським родом”. Але на мій погляд власне дворянство не є так цікавим, як конкретні досягнення конкретних осіб. Як Ви гадаєте, хто з пращурів цікавіший як людина – селянин, у документах котрого написано, що грамоту він вивчив самостійно вдома (що каже про велику жагу цієї людини до знань), або дворянин, котрий мав усі можливості бути освіченим, але залишився неписьменний? Розуміння багатонаціональності своїх пращурів. Наприклад, я у себе на цей час нарахувала вже сім національностей підтверджених архівними даними та ще з добрий десяток за генетичним аналізом. Нещодавно на генеалогічній конференції провідний український генеалог Томазов В. В., розповідаючи про користь генеалогії, відмітив, що вона – це найкращі ліки від ксенофобії! Я з ним повністю погоджуюсь і мрію, щоб якамога більше людей зрозуміли цю істину. В кожному з нас – «вінегрет» з національностей! Так який сенс ненавидіти народи, носієм генів яких ти є? В іншій статті прочитала, що глобалізація, завдяки активному змішуванню різних національностей, скоріше за все приведе до зникнення багатьох національних та релігійних конфліктів. І зараз цей процес набагато прискорюється. Навіть серед моїх близьких та знайомих є багато міжнаціональних шлюбів, причому досить екзотичних. Яскравий приклад: жінка з України, що має серед своїх пращурів крім українців, ще поляків та турок, одружується з сином корейця та голландки. Нове розуміння історії – після початку генеалогічних пошуків я зовсім іншим чином стала сприймати історію, змінивши погляд ззовні на погляд зсередини. Це ж велика різниця – прочитати про «якесь там повстання в якумусь там році» (одне з багатьох), або прочитати про те ж саме повстання, але якщо твій пращур Іван Петрович Сидоренко особисто брав у ньому участь!

Объяснение: