Вправа 159. прочитайте речення. розставте пропущені розділові знаки. знайдіть і підкрес-літь дієприслівникові звороти як члени речення.1. літак пішов на зниження і незабаром, злегка підскакуючи, побir на лижах і зупинився (о. донченко). 2. вузька стежка підбігла до кручі і повилась далі крутим берегом над річкою то видираючисьна голі горби то ховаючись у низинах (о. донченко). 3. отак сплелись життя і пісня, переливаючисьодне (б. м. антони). 4. коні почувши волю шарпнули з копита, витяглися і почалися стрілою наввипередки минувши незабаром у густій куряві (м. коцюбинський). 5. лише рілля в степу зберігколір чорний його перелива у золото колось (а. малишко). 6. роман хотів вирватися, але капітан міню струснувши його поставив на місце (в. собко). 7. caraйдa напиувшись плащ-палаткою сидів іентручаючись в розмову (о. гончар). 8. ще хвилину люди стояли тихо немов не вірячи в розчаруваннемов чогось не сподіваючись (м. коцюбинський). 9. світить річка гуляючи заплавами зникаючимаренах небосхилу (о. гончар).​

         Диктант "Мандрівки печерами України"

Найбільше печер на плато Чатир-Даг в окупованому нині Криму, там нараховується понад 1000 карстових вирв, печер, шахт і колодязів.

Найглибша тамтешня печера — Солдатська, її глибина — 500 м, в ній можна від душі розважитись і помісити вапнякову брудоту.

Най ша печера — Озерна на Тернопільщині. При довжині 114 км вона має площу 310 тис. м². Уявляєте, а ви ходите по поверхні й не підозрюєте, що там прірва.

Найдовша печера в Україні — Оптимістична, розташована поблизу Королівки в Тернопільській області. У ній розвідано і зафіксовано у мапах 188 км ходів на глибині 20 м. Вона ж — найдовша гіпсова печера у світі.Найдоступніша печера для туристів — Кришталева. Вона розташована на високому скелястому березі Циганки, що на околиці Нижнього Кривчого в Тернопільській області. Усі її коридори й зали майже на 22 км, туристичний маршрут має 3 км. До неї є зручний під’їзд, а центральний лабіринт підсвічений електричними лампами. Тут багато коридорів, залів, гротів, стіни й стелі яких вкриті різнокольоровими кристалами гіпсу.

Поза сумнівом, народні традиції — це культурна спадщина, до того ж у кожного народу — своя. Їх іс­торія сягає глибини віків, поєднує в собі уявлення про світ, ставлення до релігії, ознаки побуту. І ми, нащадки великого народу, повинні берегти і примно­жувати це народне багатство, аби усвідомити, що є його частиною. Усвідомлення своєї причетності до великого народу є усвідомленням себе самого, своєї значимості у світі. Той, хто не знає своєї культури, цурається мови, не може з пошаною ставитись і до культури інших народів. Скільки обрядів довелося мені побачити: і весіл­ля, і свято Купала, і свято першого снопа! Мені по­щастило брати участь в усіляких Різдвяних дійствах… А скільки ще не побачено! Адже світ такий великий, життя таке дивовижне, а традиції допомагають збага­тити його. Згадаймо хоча б безсмертні твори І. Котляревсь­кого «Наталка Полтавка», Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся», М. Коцюбинського «Тіні забутих предків, автобіографічні твори О. Довженка «Зачарована Дес­на», М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» та ін., у яких зображено широку палітру народних традицій. Я із задоволенням читаю книжки, які містять ін­формацію про історію і культуру інших народів, по­рівнюю наші звичаї з традиціями інших регіонів України та інших народів. Доволі приємно, коли ви­являється, щоукраїнські традиції — багатші, мова — милозвучніша, пісні — мелодійніші. Яка гордість наповнює душу за увесь народ і за себе особисто. Отже, будучи частиною народу, не можна не ці­кавитися його душею, його життям — народними традиціями, що є його культурною спадщиною, бо, як писав Антін Могильницький:
Кожен нарід, хоть би дикий, Любить свій родимий край, Любить отцівські язики, Свою мову і звичай.