З
Звук павутинки» наповнена мріями та уявою про кращий світ, без сірих буднів та жорстокості. В думках головного героя Льоньки, який скоро перейде в третій клас, повно дивовижних епізодів природи. Це навіть не просто звичайні фантазії, це те, чим живе наш головний герой.
У нього є два вірних супутники: старий вчений Адам, який приїхав до села скоротати свої останні дні по причині тяжкої хвороби (малокрів’я) та уявна подруга Ніна, з якою він спілкується, немов вона реальна. Вчений є єдиною живою людиною, яка змогла зрозуміти такий химерний і водночас щирий та добрий світ в думках хлопчика. Старий чоловік спроможний бачити світ як і Льонька. Адам, побачивши плавуче листя на воді, каже що то флотилія, а хлопчик – це не школярик, а справжній командир морського флоту.
Можливо, коли хлопець буде старшим, він збереже частинку тих фантазій у своїх спогадах і зможе розуміти інших дітей з подібними мріями. Коли настає трагічний момент і Адаму залишаються вже лічені дні до його дати смерті, він всеодно не здається. Старий чоловік вже не спороможний підвестись з ліжка, але всеодно приділяє увагу школярику: розповідає цікаві історії або слухає вигадані оповідання хлопчини. Образ вченого не залишить байдужим нікого, бо він і є зображенням людини, яка розуміє добро та вічність краси рідної землі. Ніна інколи здається школяреві настільки живою, що він деколи сумнівається в її вигаданості. Діти разом добре проводять час: слухають звуки павутиння (павукове радіо) і ходять до глиняної печери.
Цей твір показує читачеві, що в нашому сучасному світі залишилась ще вічна, добра і неповторна краса природи, яка є безсмертною. Автор також показує, що людина спроможна її побачити. Достатньо лише прислухатись до неї та постаратись відчути її і вона неодмінно відгукнеться.
Між підметом (групою підмет0)
присудком (групою присудка) з Ус
розділових знаків уживається ^
336
Гоаматика: морфологія, синтаксис
ки тире. Найчастіше ставиться на
місці пропущеної в теперішньому
часі дієслова-зв’язки бути (є) при
складеному іменному присудку.
Тире ставимо:
• Якщо підмет та іменна частина
складеного присудка виражені
іменниками в називному відмінку:
Краса душі, краса любові —
Найвища на землі краса.
В. Сосюра.
Праця людини — окраса і слава,
Праця людини — безсмертя її.
В. Симоненко.
Мій рідний дім — душі свята
основа,
Життя мого безсмертне джерело.
А. Семенюк.
• Коли підмет і присудок виражені
неозначеною формою дієслова:
Лиш боротись — значить жить
(І. Франко).
Вік прожити — не ниву пройти
гомінку (А. М алиш ко).
Жити — це лицедіяти: кожен з
нас грає якусь роль (В. Дрозд).
Життя прожити —
потоптати сум,
Єством своїм прославити
Людину!
А. М ’ястківський.
‘ Якщо один з головних членів ре
чення виражений інфінітивом, а
Другий — іменником у називному
відмінку:
Стояти над своїм життям — це
велика честь (Ю. Яновський).
Мислити і творити — це для пись
менника його фах, його повсяк
денність ( О. Гончар ).
Сприймати світ всерйоз — це
твоя повинність (І. Драч ).
Найвище уміння — почати спо
чатку життя, розуміння, дорогу,
себе (Л. Костенко).
• Якщо обидва головні члени вира
жені числівниками:
Два на п’ять — десять.
• Якщо перед присудком стоять
частки це, то, ось, значить:
Поезія — це завжди
неповторність,
Якийсь безсмертний дотик
до души
Л. Костенко.
Червоне — то любов, а чорне —
то журба (Д. Павличко).
Тире не ставимо:
• Якщо іменна частина складеного
присудка виражена прикметни
ком, дієприкметником, прикмет
никовим займенником, порядко
вим числівником:
Ніч прекрасна. Море тихе і
спокійне.
Небо високе-високе, синє та хо
лодне. Небо закрите хмарами.
Сірим серпанком заслані поля.
Він наш, а ми твої. У списку я
перший.
337 УКРАЇНСЬКА МОВА
Але для смислового та інтонацій
ного виділення перед таким при
судком можна ставити тире:
Люди — прекрасні (В. Симоненко).
Людина смертна, а народ — без
смертний (С. Крижанівський).
• Якщо підмет виражений займен
ником:
Я син свого часу і весь належу су
часникам своїм (О. Довженко).
Україно! Ти моя молитва, ти моя
розпука вікова (В. Симоненко).
Якщо ж на підмет-займенник па
дає логічний наголос, тире ставимо.
Порівняйте:
—Ні! Я жива! Я вічно буду жити!
—Хто ж ти така?
—Я — Мавка лісова.
З те. Лесі Українки.
Пісня! Вона — серце народу, його
душа, його крила (В. Качкан).
• Якщо перед присудком, що має по
рівняльне значення, стоять спо
лучники як, мов, ніби, наче та ін.,
тире ставимо лише при логічно на
голошеному присудку й наявній паузі між підметом і присудком
(авторський знак):
Промені як вії сонячних очей
(П. Тичина).
Вечірня радість — мов далекі
дзвони,
Мов відголос, мов спомин, мов
луна.
М. Рильський.
Весна — неначе карусель (Б.-і.а н,
тонич).
Ніч — мов криниця без дна
(М. Рильський).
Місто — немов сузір’я (Ю. Андру.
хович ).
• Якщо підмет виражений словами
це, то, тире ставимо залежно від
логічного наголосу на ньому:
Ця дівчина не просто так Маруся
Це — голос наш. Це — пісня.
Це — душа.
Л. Костенко.
• Якщо перед присудком, вираже
ним іменником, стоїть частка не:
Серце не камінь. Молодість —
буйність, а старість не радість
(Нар. те.).
• Якщо присудок стоїть перед підметом:
Хороша-таки штука життя
(А. Головко ).
Воістину прекрасен світ вночі
(Є. Плужник ).
Найчистіша душа незрадлива
(В. Симоненко).
• Якщо присудок виражений імен
ником чи займенником у непря
мих відмінках:
Я від коріння. Я із первовіку
(Б. Олійник ).
