Моя кімната невелика, але дуже затишна. Мені дуже приємно і зручно тут, бо є все, що мені необхідно. Перед вікном стоїть стіл з настільною лампою, поряд з нею — підставка для ручок і олівців. У шухлядах столу я зберігаю зошити та інші шкільні речі. Навпроти дверей стоїть книжкова шафа. Ліворуч від шафи знаходиться ліжко, дерев'яне. Крім усього цього у мене в кімнаті знаходяться кімнатні рослини за якими мені необхідно доглядати. На підлозі лежить килим сіро-зеленого кольору. Ось такий у мене в кімнаті інтер'єр.
Я думаю, що робить людину Людиною її поведінка, вчинки. Людина має бутти уважною, чуйною, милосердною. Коли вона не тільки співчуватиме, а й намагатиметься до тим, хто цього потребує, і не стоятиме осторонь, коли ображають слабкого, тоді вона виявлятиме найкращі людські якості. Про таку людину завжди згадуватимуть, як про справжню Людину. Саме здатність до самопожертви заради щастя інших виділяє серед натовпу людину з великим серцем.
Усі ми пам’ятаємо матір Терезу, яка присвятила себе служінню людям. Заснувавши Орден Милосердя, вона спрямувала свої сили на до всім стражденним: спочатку навчала дітей, потім організувала притулок для бездомних хлопчиків та дівчаток, відкрила лікарню для бідних. І всі у світі пам’ятають цю тендітну жінку, яка стала для кожного взірцем великої Людини.
Задумувалась у свій час над цією проблемою й Ольга Кобилянська. У своєму творі «Людина» вона на образі Олени Ляуфлер допомагає нам зрозуміти, що справжньою людиною є той, хто дотримується моральних принципів і не пасує перед труднощами, хто прагне щастя іншим. Не зважаючи на те, що Олена виходить заміж із розрахунку за лісничого Фельса, вона залишається Людиною, бо думає не про себе, а про благополуччя рідних.
Я гадаю, що саме високоморальна особистість із щирим серцем, у якої громадські інтереси переважають на власними, є Людиною.
