"Лісова школа"
У лісовій школі почався урок української мови. Вчителька Мудра сова. Сова вчить зайчика, лисичку й ведмедика. Вони всі любили школу і ніхто не хотів її пропускати, тому коли ведмедик незявився на урок всі занепокоїлись. Зайчик вигадав історію. В історії говорилось, що наш ведмедик пішов іншою дорогою до школи яка пролягала через ліс, лісок і страшний лісище, де на нього чекала несподіванка, точніше небезпека. В лісі він злякався дивного звіря, а в коли забіг в лісище його схопили люди. Фантазія у нашого зайчика ого-го подумала Сова. Лисичка чуть не розплакалась, адже ведмедик був її кращим другом. Урок не вдався. Почалась перерва вчителька Сова вирішила злітати до ведмедика додому. Вже здалеку вона побачила ведмедика і його маму у них на
ґанку. Тим часом у школі: Лисичко, лисичень, не плач!-говорив зайчик. Я це все вигадав! Хто зна, де наш мішка дівся. Напевно думає, що вже зима! -Ой, точно! Сова з ведмедиком прийшли до школи. Лисичка: Ведмедику, дурненьки Ведмежатко, де ти був?! Та я проспав,- пробурмотів наш ведмедик. На цьому пригоди улісовій школі тільки почались...
Особисто для мене, доброзичливість - повсякденна справа і я не вбачаю у ній нічого складного. Та є такі люди, що лише у певному суспільстві стають доброзичливими, і при цьому докладають багато зусиль. Іноді я замислююся над тим, що це за тип людей. Якщо ти з малечку любиш поважаєш людей, то своє ставлення до них проявляєш тільки у теплих відносинах, і важливим інструментом тут слугує доброзичливість. Та напевно є люди, що відштовхують від себе суспільство, через різні причини - можливо, хтось не вгодив чи образа затаїлася на серці. Через, здавалося, такі різні дрібнички ці люди замикаються у собі і не хочуть ділитися своїм добром з іншими. Для них доброзичливість стає чимось неосяжним і далеким. Я зовсім не розумію таких людей, і вірю, що цу нашому суспільстві їх небагато.
