сделайте синтаксичный разбор предложения:

усю зиму, підіймалися води Дніпра, заливаючи плавні

Чутливою була душа Тараса Шевченка. Пекучого болю завдавали поетові-гуманісту страждання народу, безмежною ненавистю до гнобителів було сповнене його серце. Саме тому одним з перших залунав голос митця проти воєнних дій російського уряду на Кавказі в XIX столітті. У контексті творів російських письменників, які возвеличували "покорителей Кавказа", вражаючим протестом сприйнялась поема генія України "Кавказ", у якій автор не тільки виступив проти надмірної жорстокості завойовників, а й засудив загарбницьку політику самодержавної Росії.
Іван Франко назвав поему "Кавказ" "одним величезним вибухом чуття". Справді, імпульсом до написання цього твору стали емоції і переживання автора з приводу подій, що відбувалися на Кавказі, і загибелі в бою його товариша Якова де Бальмена. Саме звістка про смерть друга стала поштовхом до створення поеми. Таким чином, у творі розкривається тема особистого переживання ліричного героя, що переплітається з переживаннями, викликаними політикою геноциду царського уряду на Кавказі.
Автор вдається до прийому перевтілення ліричного героя, внаслідок якого створює монолог колонізатора, що є пародією на царські маніфести, які вихваляли Російську імперію. Колонізатор закликав приєднуватися до імперії, в якій все є і багато чому можна навчитися: "зорі лічити", "гречку сіяти", і програвати людей в карти або "по закону" продавати. Засобами пародії автор в монолозі колонізатора розкриває сутність політики і світосприйняття царського уряду. Так, колонізатор щиро дивується, чому народи не "повинні платити за сонце", а далі вихваляється, що у них все є: МОЖНО ???

Любов до природи, бережливе ставлення до неї тісно пов’язуються з поняттям «батьківщина». Шанувати природу неможливо без глибоких знань про навколишній світ. Калина під вікном рідної оселі, тополя на околиці села, лелече гніздо на клуні, жеботлива кринички при перехресті доріг, боброва гатка в тихоплинній заплаві, терпкий запах лісової конвалії — усе це спогади нашого дитинства, наш духовний світ, з якими ми вирушали чи маємо вирушати в життя. Знати, а тим паче берегти ці святині — наш обов’язок. Людина, котра не засвоїла таких духовних цінностей, не перейнялася любов’ю до природи, рано чи пізно стане брутальпим споживачем.