Напиши невелике оповідання з обромленням. Підкресли відикремлені члени речення в тексті відповідно до їхньої синтаксичної ролі.

Журналіст: Добрий День, Миколо Павлович! Дуже вдячна за те, що ви згодились дати невеличке інтерв’ю. Я не буду торкатися вашої політичної кар’єри та професійної діяльності, а запропоную лише декілька запитань, відповіді на які дуже цікавлять ваших, Микола Павлович, прихильників. Тож, перше питання: Які міста, зокрема, в нашій країні Вам найбільше подобаються?

М. П.: Як-то кажуть: «Там, де я ще не був». Місто, яке мені подобається з самого дитинства – це Київ. А ще мені подобаються невеличкі українські міста, перебуваючи в яких я отримую душевний покій та дійсно відпочиваю.

Журналіст: Яку кухню любите?

М. П.: Звісно, рідну, українську! Особливо борщ та вареники з вишнями.

Журналіст: Хто ж, на Вашу думку, кращий кухар – чоловік чи жінка?

М. П.: Це вже доведено часом, що чоловік. Бо перетворити приготування їжі на мистецтво може лише чоловік. За винятком сім’ї. Але для щоденного приготування їжі – це все ж таки жінка. Лише жінки, за що ми їм дякуємо, готові витримати усю цю буденність. Це ж можна з голоду померти, якщо чоловік буде готувати! Спробуйте самі… (Микола Павлович сміється).

Журналіст: Вас, Миколо Павлович, називають епатажною особистістю. А який Ви з друзями, зокрема у сім’ї?

М. П.: Я не вважаю себе епатажною людиною. Та, на мій жаль, я ніколи не був і романтиком. Квіти дружині не часто дарую, та іноді намагаюсь зробити якусь приємну романтичну несподіванку.

Журналіст: Чи збігаються Ваші з дружиною погляди на виховання сина?

М. П.: Повністю збігаються. Але моя участь у цьому важливому процесі мізерна через брак часу. Уявляєте, він іноді може видати таке, що диву даєшся, наприклад, «не порушуйте мої конституційні права!».

Журналіст: Що Вам подобається, а що не подобається в людях?

М. П.: Найбільше мені не подобається чванство. Коли людина некомпетентна, немудра, або ще гірше – зовсім тупа – це найбільше мені не подобається. Причому це не тільки неприйняття моральне і психічне, а навіть фізичне. Але я ненавиджу цих людей без жодної агресії ззовні.

Журналіст: Яка література Вам подобається?

М. П.: Найбільш усього – класичні українські і російські літературні твори та поезії.

Журналіст: Скількома мовами ви розмовляєте?

М. П.: Українською, російською, польською, інколи англійською. Італійську мову, на відміну від англійської, знаю набагато краще, але користуюсь нею дуже рідко.

Журналіст: А яка музика грає у Вас в машині?

М. П.: Віддаю перевагу сучасній легкій естрадній музиці та класичним творам, знову ж, у сучасній обробці. Така музика не відволікає від дороги.

Журналіст: А як Ви вирішуєте життєві труднощі?

М. П.: Частіш усього залишаюся один на один з собою. Це дурниці, коли кажуть – розкажи, поділися, зніми тягар і тобі полегшає. Мені від цього не стає легше. Я дивлюся телевізор, слухаю музику або надаю перевагу повному абстрагуванню. І рішення приходить само собою.

Журналіст: Які у вас, Миколо Павлович, плани на найближче майбутнє?

М. П.: Великих планів не має, а маленькі ви побачите самі, бо я завжди на виду.

Журналіст: Дуже Вам дякую за цю цікаву розмову. Успіхів Вам і до побачення.

М. П.: І Вам до побачення!

Моя улюблена справа- читати. Байдуже що: книжки, журнали, газети, статті з інтернету. Мабуть всю світову інформацію я отримую не очима або вухами, а за до літер, які складаються в слова, потім в речення і тексти. Моя уява заповнює однобарвне буденне життя фантастичними подіями та небаченими кольорами. Я захоплююся книжковими героями, разом з ними плачу та сміюсь, люблю і ненавиджу. Виникає таке відчуття, ніби у мене багато нових знайомих, і всім я дуже потрібна.
Візьміть у руки стару газету або книгу, вдихніть аромат часу. Можливо їх читали ваші батьки, їх переживання назавжди залишились на цих сторінках, стали спогадами. Так само ті книжки, які прочитаєте ви, стануть вашими спогадами. Неважливо, гарні ці спогади чи печальні, головне – вони ваші, особисті. Будь-яка щира ємоція – це цеглинка у ваш культурний розвиток, сходинка до взаєморозуміння зі світом.
Крім того читання непомітно поповнює словниковий запас, допомагає вживати правильно вирази, тренує увагу і пам`ять. Також покращуються знання з граматики, бо наш розум на рівні підсвідомості фіксує вірне написання речень та текстів. Начитаній людині комфортно в будь-якій компанії, завжди є що розповісти та зацікавити співбесідників.
Мені дуже подобається читати, і я бачу в цій потребі багато плюсів: розважаючись,отримую нові знання, підвищую свій культурний рівень, роблю внесок в своє майбутнє. Загалом, відчувати себе освіченою людиною – не останнє задоволення в цому світі!Цей твір можливо наприклад замість читання підставте сою улюблену справу.