У чому полягає гідність людини написати твір
ів

Українською (Редагувати) "Тарас Бульба" - це повість, присвячена сторінкам історії народу. Головний її герой, Тарас Клубень, став втіленням кращих рис вдачі людини тієї епохи. Це запорізький полковник, який утілив в собі кращі риси козацтва. Тарас Бульба - мужній воїн, який прославив себе у багатьох боях. Мужня особа, сміливий погляд, козацькі вуса і трубка, з якою він колись не розводився. Таким виникає перед нами із сторінок повести полковник Тарас Бульба. Він любить козацьке життя. Тому і проводить своє життя в Запорізькій Січі, оскільки він - захисник рідної землі, православ'я і законів. Такими хоче бачити і своїх синів. Гордиться він синами гаючи, як крушат вони ворога в першій битві. Сам Тарас провів усе своє життя у битвах з поляками, турками, татарами. Відважним, досвідченим командиром виявляє себе Тарас, коли його обрали отаманом. В першу чергу для нього - вірність батьківщині. Це видно не лише з його знаменитої мови про бойове братерство. І в останню свою

Що таке мова? Це квітучі поля слів, небесні хмари почуттів та емоцій, тихий трепіт серця і незрозумілий поклик душі. Мова єднає і роз΄єднує, розлучає і зводить, насторожує і розслаблює. А слова… Вони ж також допомагають цій майже безсмертній силі управляти людьми. Без слів не було б підлабузників і лицемірів, не могли існувати добро і зло. Світ втратив би барву, став сірим, нецікавим, пустим. Завдяки словам яскравіє не тільки світ, а й людина. Всі емоції й почуття виникають здебільшого від слів. І все частіше слова розкривають сутність людини, роблячи її беззахисною, відкритою всім і всьому: пліткам, чуткам, розмовам злих язиків. Навряд чи хтось може втриматись від того, щоб не перемити кісточки тій чи іншій людині зі знайомими, друзями, товаришами. А слова виростають як квіти на лугу, цвітуть,переливаються палітрою кольорів природи. Коли ж людина говорить, то зриває ці квіти і збирає у букет, даруючи їх тій людині, про яку веде мову. Інколи ці квіти ніжно-рожевих тонів, іноді чорного траурного відтінку, а іноді й дарують зів΄ялі пониклі букети. Певно, ніжні ароматні квіти приносять друзі, чорні – вороги, а зів΄ялі – лицеміри. На жаль, ці букети невидимі, побачити їх майже неможливо. І тільки солодкий нектар зів΄ялих квітів лягає тобі на вуста й затьмарює обережність. І ті ж слова розкривають тебе, забирають щит таємничості і віддають на поталу ворогу. Дивлячись від рани, яку завдає лицемір, людина лікує свій душевний біль. Можуть пройти і роки, й десятиліття, поки та рана затянеться й заживе. Рани заживають завжди. А шрами залишаються назавжди…