Жило собі два брати. Дієслово і Прислівник. І все було у них добре, поки Дієслово не зазнався і не вирішив піти у інше місто, спробувати жити самому.
А шлях його проходив через ліс, болото. Заблукав бідолага! Злякався, бо в лісі було темно, різний шурхіт його лякав, вигуки нічних птахів змушували тремтіти від переляку.
А додому дороги не може знайти. Сів під деревом і заплакав від горя що покинув свого рідного брата.
А Прислівник марно часу не гаяв, не знаходив собі місця вдома. Вирішив йти шукати свого брата-бідолагу. Довго блукав по лісу, аж ось братик знайшовся. Підбігли один до одного, обійнялись. Дуже зраділи цій зустрічі. Соромно було Дієслову, просив пробачення у свого розумнішого брата.
І вирішили вони з того часу ніколи не сваритися. Так і живуть до цих пір в любові злагоді, мирно і тихо, не розлучаючись.
