Одного ясного дня, дiдусь сiяв восени пшеницю. Потiм раптом подув вiтер, почав моросити дощик i дiдусь вирiшив скорiше сховатися в свiй теплий будиночок. Але одне зернятко видув вiтер i воно опинилося зовсiм одне в грудцi землi, яке пролежало там доти, доки не прийшла весна. Пролежавши пiд землею усю сувору зиму, маленьке зернятко набралося сил, тепла та проросло. Дiдусь,вийшовши на огород здивувався. Звiдкиля ж узялося тут зернятко,яке так жваво проросло. Дiдусь дбав про це ще зовсiм маленьке зернятко. Згодом наступило тепле та сонячне лiто. За лiто маленьке зерно пiдросло та росплодилося. Так i простоявши майже все лiто великi пагони пшеницi, були скошанi дiдусем.Вiн iх перемолов та морозною зимою ласувавши смачними пирiжками дивився на пустий огород, який незабаром буде знову проросший золотистою пшеницею!
Була чудова весняна пора, коли птахи вже давно повернулися з вирію, а квіти почали цвісти. В гаю між деревами літав веселий вітер і просив гай з ним порозмовляти. Птахи розповідали йому, яку велику подорож вони здійснили цього року, а старі дерева нарікали на своє важке життя. Вітер відповідав їм веселим дзвінким сміхом і казав, що за своє життя стільки всього побачив, що й все не розкажеш. Він говорив з гаєм ще довго, але ми всього знати не можемо. Тому, що людський зір та слух не взмозі передати усе те прекрасне, про що говорять гай з вітром. П.С. Писала сама, тому, якщо є помилки, постарайся їх знайти. Або ж якщо твір тобі не подабається, перероби на свій манер.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
