Що вразило хлопчика? У тексті Жайворонки
мова 1. Прочитай уважно текст.
Жайворонки
У кінці городу, від поля, ро(з,с)кошували в…сокі гі(лл, л)ясті ч…решні. Миколка знав, що їх отак р…дочком колись посадив прапрадід Максим, якого із сучасників ніхто (не)пам…ятає. Навіть (й,ь)ого могила (не)збереглася, бо старий цвинтар давно занедбали, бо там десятки літ товчуться кози і свині, пасуться і корови.
Серед тих д…рев була (най)товстіша з ро(з,с)довбаним дуплом: так викурили звідти бджіл, що жили там (не)відомо скільки літ.
Видобув батько з того глибокого дупла декілька відер щільників з медом. Цього Миколка не бачив, бо його тоді ше й на світі не було, але чув не раз розповіді про ту бджолину оказію.
Відразу за черешнями тяглася широка, вся заросла густим різнотрав’ям, польова дорога, якою їздили хіба що весною коли орали і сіяли, та ще у жнива, іноді й восени.
На тій дорозі до самісінької зими товклися гуси і качки навколишніх господарів.
Ранок був сонячний, зелений та ще й сизий. А сизий тому, що за дорогою
величезна нива колисала житечко.
Миколка вигнав гусей саме тоді, коли вся дорога сміялася до сонечка золотими кульбабовими квітами. Він йшов босими ногами по м’якому килиму, полохаючи роботящих бджіл.
Хлопчик аж світився на сонці від радісного сприйняття весняного ранку!
І раптом гусяча ватага попленталася через кульбабову дорогу до сизої ниви. Малий нагнувся, взяв у руку грудочку землі і кинув її навздогін птахам, вигукуючи:
— Не чіпайте житечка! Не чіпайте житечка!
І яке було його здивування, що та чорна грудочка не впала на землю, а затріпотіла крильцями швидко-швидко і повисла у синьому небі над золотою дорогою і сизою нивою. Вона тремтіла, піднімаючись все вище і вище. 1 вчулося Миколці, як з неї витрушуються якісь дивні звуки…
Тоді хлопчик кинув ще одну грудочку. І та також затріпотіла крильцями, піднімаючись ближче до вранішнього сонечка…
Миколка кинув ще і ще декілька грудочок — і небо заспівало, задзвеніло неповторною весняною піснею.
Малий почав приглядатися, як то тремтять крильцями кинуті ним грудочки. На свій подив, помітив у небі натягнуті золоті і срібні промені-струни, по яких вдаряли крильцями темні грудочки…
Хлопчик так був вражений побаченим, що забув і про гусей… А над ним співало весняне жайворонкове небо, а під ногами цвіла весняна земля. Наче у казці.
Що вразило хлопчика? Поясни чому. Напиши про це текст. (3-4 речення)

Мало хто любить самотність. Воно пригнічує і вганяє в депресію. Ми завжди намагаємося бути в якому б то не було суспільстві. Не важливо в якому. Головне, щоб тиша не оточувала нас повністю. Адже суспільство відіграє величезну роль у нашому житті. Воно виховує нас, направляє нас, впливає на все наше життя. І відрив від цього звичного кола може бути досить складний для нас. Але часом суспільства стає занадто багато. Тоді людині хочеться самотності, і в цьому немає нічого поганого.

Самотність. Всі сприймають її як якусь невдачу або безталання. Адже якщо людина самотня, значить вонапостійно програє. Переможець не може бути самотнім. Навколо нього завжди друзі, рідні та знайомі. А раз людина самотня, то щось з ним не так. Але це не так. Багато людей прагнуть побути на самоті. Наприклад, ви великий начальник. У вас цілий день дзвінки та зустрічі, навіть у пробці ви з кимось розмовляєте. Упевнений, що прийшовши додому, перше, чого ви захочете - це тиші й самотності.

Адже у кожної людини є свій особистий р. Це деяка зона навколо себе, в яку ніхто не допускається. І ви самі знаєте, що порушення оточуючими нашого особистого нічого доброго для нас не несе. Нас це дратує і злить, а може навіть викликає агресію. Тобто, природа сама заклала в нас невелику тягу до перебування наодинці з собою. Хоча б у зоні особистого Самотність допомагає ясніше мислити

Всі ми живемо в містах і відмінно уявляємо собі як працює ця величезна система. Ми постійно кудись біжимо: з роботи додому, від знайомих до друзів, з однієї зустрічі на іншу. Всі ці мишачі перегони стають причиною того, що ми не встигаємо подумати. Наша голова постійно зайнята думками про роботу, будинок, дзвінки і т.д. Зупиніться. Знайдіть хоча б один день в тижні, коли ви будете надані самим собі, думати тільки про те, що вам подобається, і робити тільки те, що ви хочете. Повірте, присвятивши день тільки собі, ви здивуєтеся своїм думкам. Адже не дарма багато шедеврів були створені майстрами своєї справи саме в самоті. Може, ви несподівано знайдете неординарну розгадку давньої проблеми. А раніше ви не могли її вирішити, адже голова постійна була забита іншим.

Есе про мою заповітну мрію.

У кожного є свою мрія,адже,як було сказано колись одним мудрецем,якщо у людини є незбагненна мета,до якої він прагне,то саме завдяки цьому він і відчуває себе живим.І це дійсно так,адже ми живемо своїми мріями і бажаємо,щоб вона збулася,а коли це відбувається,то у нас з'являються нові задуми.Тому мрію можна сміливо порівняти з квитком у майбутнє і кожен звичайно ж,хоче скористатися ним.Хтось бажає стати актрисою,хтось співачкою,спорсменом або балериною.У мене,як,втім,і у всіх людей теж є власна мета.І я завжди думаю про неї.Безумовно,вона не одна.                                                                           По-перше,я мрію,я мрію присвятити свій вільний час подорожами.В майбутньому це буде моїм улюбленим хобі.Не дарма кажуть,що якщо у людини на шляху зустрічаються важкі перепони,то значить вона на вірній дорозі.Потрібно вчитися долати свій страх,труднощі,і тільки тоді заповітна мрія обов'язково здійсниться.