Наше життя - це терен, котрий обплітає нас, завдаючи болю. Хтось бореться з ним, а хтось - опускає руки. І саме в останніх починається духовна стагнація, а іноді - й деструкція особистості.
Ті, хто зламався, не змогли витримати тягар проблем, що звалилися на них дощем, що ранить кожною краплиною, починають закриватися або вивищати над іншими, показуючи свою силу. Я думаю, що грубість - це ознака слабкості людини, котра не змогла протистояти водоспаду життєвих обставин. Згадаймо хоча б Чіпку, головного героя соціально-психологічного роману Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?". Несправедливо залишившись без землі, юнак не намагається знайти вихід із ситуації, а починає "звертатися до чарки". Розв'язкою всього цього стало вбивство Чіпкою цілої сім'ї. Головний герой показав свою слабкість через жахливу грубість.
Сильна особистісь ніколи не буде самостверджуватися за рахунок інших. Грубі особистості - слабкі.
рубість , це напевно те чого так не любить кожен з нас у комусь , але сам користується цим напевно щохвилини.це дуже погана риса характеру.на мою думку ми застосовуємо грубість тоді , коли не хочемо показатись комусь слабким , або гірше його.це скоріш за все демонстрування сили , можливо навіть не сили , характеру , того що він не гірший. застосування грубості ніколи не призведе до чогось доброго. краще дати зрозуміти людині все без зайвих криків , сварок та непорозуміібно насамперед пам'ятати те , що ми не ідеал і потрібно поводитись добре , якщо ви хочете досягнути на мою думку грубість - це демонстрування сили. але стараймось відівчовуватись від поганого і пам'ятати про хороше).
