культура. ми часто чуємо та вимовляємо це слово, але не завжди чітко розуміємо його значення. культура включає в себе багато складових. це і поведінка, і ставлення до оточуючих і власна обізнаність…
то чи можна вважати культурною сучасну людину? на мою думку, зовсім не кожен з нас взагалі розуміє значення цього слова. часто доводиться спостерігати за підлітками, які можуть дозволити собі нецензурно висловлюватися, сміятися та голосно розмовляти у громадському транспорті чи в інших місцях громадського користування. хіба ж можна їх вважати культурними? вони взагалі не виконують найелементарніших норм поведінки. те ж саме можна сказати про тих, хто смітить на вулицях, грубить старшим, не поступається місцем у транспорті… це все, як не дивно, культура. культура поведінки, без якої неможливо стати самодостатньою та цілісною особистістю.
буває й інакше. нібито вихована і культурна людина. з усіма ввічлива, і бабусі місцем поступиться, і з сусідкою привітається, а вдома… вдома родина страждає від поведінки цієї людини. вона може нагрубити, образити близьких ні за що, зіпсувати всім настрій з самого ранку і спокійно йти на навчання чи на роботу. найчастіше так поводяться саме підлітки, але буває, що і дорослі вдома не вважають за потрібне стримуватися. таких людей, звичайно, не назвеш культурними, адже їхня невихованість і безкультурність появляється з найближчими і найдорожчими людьми.
то яка ж роль культури в житті людини? на мою думку, величезна. можна бути освіченою людиною та багато знати, та якщо ти не будеш вміти спілкуватися, не знатимеш елементарних правил культури поведінки, то навряд чи зможеш чогось досягти. звичайно, зустрічають по одягу, але подальше спілкування можливе лише тоді, коли людина має певні навички, і культура в цьому дуже є.
у більш загальному, широкому значенні слово «культура» означає культурні надбання нашого народу. але, на мою думку, ці значення нероздільні. адже людина, яка не дотримується культури поведінки навряд чи оцінить будь-які культурні надбання. все велике починається з малого, і саме з кожного з нас починається культура нації. а сьогодні ознаки цієї «культури» можна побачити майже скрізь. на скількох історичних пам`ятках, будь це пам`ятники, палаци чи просто будівлі, які належать до національного надбання українців, залишили свої «відбитки» наші сучасники? це і різноманітні написи різного змісту (по типу «тут був вася»), і графічні зображення, яким тут явно не місце…
Я народилася та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. Я дуже люблю мальовничу українську природу. Безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. В усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. Хоч, я впевнена, на Землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. І я б також хотіла подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.
Тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. Завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібною та коханою. Люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. Бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці.
Мій рідний край – це мова, пісні, книжки. Це знайомі з дитинства казкові герої. Це найперші спогади про власне життя. На мою думку, втратити все це – величезне горе. Згадуючи про людей, яким доводилося залишати Батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. А ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…
Усі ми на Землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. Ми маємо поважати одне одного. Я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця, що для кожного з нас свої власні.
Невже можна все це покинути і поїхати на чужину, де нема таких чудових краєвидів, розумних, доброзичливих та веселих людей, мелодійної та цікавої мови!
