Була неділя. День хилився до вечора. Але сонце ще припікало
по-літньому. На вигоні під осокором зібрався гурт дітей. Найстаршо-
му — Михасеві — років десять, найменша — Наталя — перейшла до
другого класу.
Бабусі й матері жваво обговорювали на колодках останні сільські
новини, чоловіки спрoквола перекидалися словами. А дітлахи тим ча-
сом затіяли гру в хлібчика.
Хутко побралися парами. Без пари, тобто хлібчиком, залишилася
мала Наталя. Опинившись сама, вона вигукнула, як годиться:
Печу-печу хлібчик!
— А випечеш? — запитала пара, якій першій випадало бігти повз
неї.
— Випечу!
– А зловиш?
Зловлю!
Пара роз'єдналася, одне подалося праворуч, друге
ліворуч. На-
таля марно кинулася навперейми тому, що біг ліворуч, він був пруд-
кіший, і вона не впіймала його. Пара з'єдналася позад неї. Так само
трапилося з другою і третьою парами. Наталя захекалася, на лобі ряс-
но виступив піт.
Нарешті розімкнулася четверта пара, у якій стояв Михась ще з од-
ним хлопцем. Наталя спочатку була шарпнулася за Михасевим на-
парником, але той круто повернув убік. І тоді вона побігла назустріч
Михасеві. Він удав, ніби тікає від неї, але насправді стишив біг. Ната-
ля доторкнулася до Михася із вдячністю глянула на нього, що пошко-
дував її.
Виписати художні засоби погюмогите
