Пряму мову передають розповідними, питальними, спонукальними та окличними реченнями.
Слова автора супроводжуються розповідною інтонацією. Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, вони вимовляються з пониженням голосу й невеликою паузою:
1. Він посміхнувся з поблажливою зверхністю (слова автора): «Життя, воно навчить… Навчить калачі з маком їсти»(О. Гончар)
Слова, що стоять після прямої мови, вимовляються трохи прискорено і з пониженням голосу : «А тепер розкажи нам, Нателло? – усміхаючись говорив інженер, - як ти відкрила Оленяче джерело?» (О. Гончар).
Слова автора, що стоять у середині прямої мови, ділять речення на три частини. Перша частина прямої мови вимовляється з підвищенням голосу, друга – залежно від мети висловлювання, а слова автора виділяються паузами з обох боків і вимовляються з інтонацією вставних слів, із зниженням голосу в кінці:
«Мамо! – радісно закричав хлопчина, зриваючись нагло з довгої задуми. - Знаєш, мамо що?» (Б. Лепкий)
