7. Позначте рядок запозичених слів. А Підлога, ознака, повітря; В вікно, телефон, олівець; Б автобус, новела, фізика; Г Бібліотека, консенсус, садиба. 8. Позначте речення, у якому вжито оказіоналізм (авторський неологізм). А На розмову тихосумну, на раду з тобою опівночі падатиму рясною росою (Т. Шевченко). Б Звісна річ, усім тяжка робота з тим, що називається життя (М. Рильський). В Над озером пливла м’яка тендітна тиша (М. Хвильовий). Г Дивися: серце попелом сиплеться в ніч (С. Пантюк). 9. Позначте рядок, який складають лише загальновживані слова. А Світло, когут, господар; В базікати, круглолиций, фонограма; Б урок, плай, ковдра; Г президент, зайвий, козаки. Завдання 10–12 мають по шість варіантів відповіді, серед яких два правильні варіанти. 10. Позначте правильні відповіді. А Слова пролонґація, лімітувати, домінантний є діалектними. Б Слова волость, осавула, чекіст є історизмами. В Слова дрібненький, базікати, бабище є застарілими. Г Слова Нідерланди-Фінляндія, Еллада-Греція є синонімами. Д Слова ланіти, перст, ректи є архаїзмами. Е Слова чвалати, зеленесенький, лементувати є стилістично нейтральними. 11. Позначте рядки зі стилістично забарвленими словами. А Веселощі, хлібина, товариство; Г діточки, кулачок, голівонька; Б дружба, стаканчик, озорити; Д дощ, сонечко, душогубець; В лицемірство, старанність, бовдур; Е серденько, теремок, голосочок.

Поза сумнівом, народні традиції — це культурна спадщина, до того ж у кожного народу — своя. Їх іс­торія сягає глибини віків, поєднує в собі уявлення про світ, ставлення до релігії, ознаки побуту. І ми, нащадки великого народу, повинні берегти і примно­жувати це народне багатство, аби усвідомити, що є його частиною. Усвідомлення своєї причетності до великого народу є усвідомленням себе самого, своєї значимості у світі. Той, хто не знає своєї культури, цурається мови, не може з пошаною ставитись і до культури інших народів. Скільки обрядів довелося мені побачити: і весіл­ля, і свято Купала, і свято першого снопа! Мені по­щастило брати участь в усіляких Різдвяних дійствах… А скільки ще не побачено! Адже світ такий великий, життя таке дивовижне, а традиції допомагають збага­тити його. Згадаймо хоча б безсмертні твори І. Котляревсь­кого «Наталка Полтавка», Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся», М. Коцюбинського «Тіні забутих предків, автобіографічні твори О. Довженка «Зачарована Дес­на», М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» та ін., у яких зображено широку палітру народних традицій. Я із задоволенням читаю книжки, які містять ін­формацію про історію і культуру інших народів, по­рівнюю наші звичаї з традиціями інших регіонів України та інших народів. Доволі приємно, коли ви­являється, щоукраїнські традиції — багатші, мова — милозвучніша, пісні — мелодійніші. Яка гордість наповнює душу за увесь народ і за себе особисто. Отже, будучи частиною народу, не можна не ці­кавитися його душею, його життям — народними традиціями, що є його культурною спадщиною, бо, як писав Антін Могильницький:
Кожен нарід, хоть би дикий, Любить свій родимий край, Любить отцівські язики, Свою мову і звичай.

До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір'ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з'їдають жменьку землі - і ця клятва вважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір /Булашев Г. Український народ. - С. 268/. 
Наші предки вважали, що земля жива, бо "тільки живе може живому життя дати". А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. "Земля наша мати, всіх годує", "Земля дає все і забирає все", - стверджують прислів'я. "Земля - мати", а "Сонце - батько, Місяць - вітчим". 
Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів. 
Слово "земля" в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі - Вітчизни. 
Земля-мати - дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. Образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов'янських народів /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С. 28/. 
Для українців земля завжди була засобом існування, годувальницею, більше того, вона - "це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини". Крім того, духовний генотип суспільства і культур, націй і вселюдства. Україну /етнос, мову, націю, державу, культуру, ментальність/ не можна зрозуміти поза рідною їм землею-природою.