Відповідь:
У Києві в Русанівці, жила дівчинка Уля. Щоранку Уля із своєю бабусею виходили на прогулянку. Вони бродили над каналом, уголос читали на лавочці казки, а інколи каталися на човні.
Одного разу, вертаючись додому, Уля побачила біля свого під’їзду незнайомого хлопчика. Він сидів на візку, а на колінах у нього лежала книжка. Він був якийсь сумний і байдужий.
— Ти що, наш сусід? — запитала Уля. Хлопчик відповів що два дні тому вони переїхали сюди, тоді Утя запитала чому він не гуляє, на що хлопчик відказав, що в нього хворі ноги. Улі стало ніяково тоді вона запитала його:
— А хочеш, пограємо в шашки, ти будеш білими, перший ходити. І хлопчик погодився хоча і не вмів добре грати.
Уля навчилася грати в шашки так добре, що інколи навіть вигравала в свого тата. Однак зараз вона вирішила, що навмисне програє хлопчикові й, може, хоч трохи розважить його. Але Уля поступово так захопилася грою, що забула про свій намір, і придумала таку комбінацію, що хлопчик втратив за раз аж три свої шашки, а свою поставила в дамки. Хлопчик ніяково усміхнувшись... здався. Уля спам’яталася, та було пізно. Аби втішити хлопчика, вона запропонувала навчити його добре грати і трохи його покатати Іі не чекаючи згоди, вона зрушила з місця візок і покотила його по асфальтовій доріжці.
Пояснення:
