ответ:
я з нетерпінням чекав літні канікули, та от нарешті вони настали. в середині літа ми з батьками планували відвідати море в місті одесі.
на початку літа я гуляв у дворі. ми з друзями весело проводили час, граючи в рухливі ігри: волейбол, баскетбол і футбол. вечорами я із задоволенням дивився цікаві фільми та читав книги.
у липні ми зібралися до моря. коли приїхали до одеси, оселилися в заброньованому готелі. розклавши речі, відразу ж вирішили відвідати міський пляж, який знаходився зовсім недалеко. але нам завадив дощ. раптово почалася сильна злива. перечекавши її в готелі, ми знову пішли до моря. на наш подив, пляж був майже безлюдним. після дощу люди не стали повертатися.
вода була тепла й ласкава, майже без хвиль. так було приємно після довгої дороги зануритися в море! цей пляж привабливий тим, що він піщаний, і біля берега неглибоко. потрібно дуже далеко йти, щоб досягти глибини. ми довго плавали та засмагали на сонечку. після дощу воно не було гарячим, тому ми не боялися обгоріти.
ми намагалися відвідувати пляж майже кожен день. мої літні канікули на морі були незабутніми!
Объяснение:
Моє село
Маленька крапелька величної держави —
моє село, багато є таких!
Зазнало лиха, бідувань і слави
Воно живе і вічно буде жить!
Нашому селу літ триста п'ятдесят, різні версії є про його назву.
Що чумаки возили сіль із Криму й заїжджали часто у корчму. І що перший переселенець дав назву свою. Що княгиня Софія Кантимирівна правила нашим селом. Мала маєток, Роганку-річку, а в ній карасі, і лини, й окуні. І церква теж була. І люди добр роботящі, умілі та тямущі. І пісня сходила із уст сама.
Мала Рогань, так звуть моє село, зручно примостилося біля швидкоплинної річки, затіненої верболозами.
Це частина моєї рідної Вітчизни, покровителька батьківського роду, моя відрада і надія, мої сподівання і звертання. Село добрих і працьовитих людей, які прагнуть зробити його зручним і впорядкованим.
У ньому я народилася, пішла до школи, тут моя рідня, друзі і знайомі, тут і доля моя.
Дуже гарне село навесні, коли цвітуть сади, і влітку, коли будинки потопають у зелені і квітах.
Через усе село в'юнко в'ється, мов стрічка, бруківка-шлях, що єднає нас і місто Харків.
Я живу і снюся своїм селом, воно в мені, бо будить думку і гріє душу, дороговказ і майбуття моє.
Я уособлюю Малороганську землю, що повнить світлом наш небокрай, чесних, порядних людей і є дивом калиновим, чарами барвінковими...
