Мені дуже подобаються байки відомого українського письменника Леоніда Глібова, але найкращим його твором я вважаю «Синицю». Це моя улюблена байка.
Мова в ній іде про те, як Синиця скрізь розпустила чутку, що підпалить море:
Що море буцімто згорить, —
Така, бач, є у неї сила.
Вітер розніс її слова всюди, навіть «за синє море». Оце так горе для всіх морських мешканців. Мерщій кинулися вони до берега рятувати своє життя і ховати майно.
Скільки назліталося птахів, скільки назбиралося звірів та людей — всім кортіло подивитися на диво. А деякі жінки ще й захопили з собою ложки, бо сподівалися, як море закипить, покуштувати небувалої страви:
Щоб юшки добре посьорбать,
Якої й зроду не сьорбали...
Автор підкреслює, що людям байдуже, що в когось трапилось нещастя, ці жінки приділяють увагу лише своїм інтересам.
Всі чекають, коли розпочнеться обіцяне видовище. То один, то
інший каже: «От-от уже почне кипіть...», «Ось цитьте, зараз запалає...*,
А море все собі гуляє,
І не кипить, і не горить.
А де ж Синиця? Зрозумівши, що нічого не вдалося, вона десь із сорому заховалася. Ото вже лаяли всі цю нікчему!
Тож недарма мудрі люди кажуть:
...ніколи не хвались,
Поки гаразд не зробиш діла.
Усім відомий вислів,що людина-цар природи.Я вважаю ,що це не так,бо іноді сама людина потребує захисту й до з боку природи.
Так,зараз люди виготовляють багато предметів з дерева, відкривають шахти,щоб видобувати вугілля,будують оселі серед лісів.Але ми шкодимо природі заради задоволення своїх бажань.Дерева ростуть дуже повільно,а від них залежить чистота нашого повітря.Багато звірів занесені у Червону книгу, бо їх залишилося на землі дуже мало і їх необхідно зберігати.Труби заводів кожного дня забруднюють повітря, тому що немає очисних споруд.На превиликий жаль,дуже часто ми не помічаємо краси природи і забуваємо про її величезну користь для людини.Адже людина виникла набагато пізніше природи і дуже залежить від неїСкільки сьогодні забруднено річок і морів, знищено тварин, вирубано лісів.Чи завжди в цьому є потреба?..Звісно, ні.Мабуть ,людина часто буває необачною і цинічною.Ми забуваємо, що природні ресурси не можуть бути невичерпними.
І виходить, що людина, зашкоджуючи природі,завдає шкоди лише собі.
