Не випадково в центрі уваги поетів були сторінки історії, які ілюстрували героїзм різних епох. Культивування героїчного як національного імперативу переслідувало конкретну мету — сформувати нову особистість, новий тип борця за українську справу, позбавленого комплексів національної меншовартості, спроможного піднятися на боротьбу за самостійність України.
У цьому зв’язку важливо з’ясувати вплив на творчість О.Теліги центральної постаті з-поміж «вісниківців», а саме Д. Донцова, блискучого літератора та ідеолога модерного націоналізму.
Творчість самого Д. Донцова слід розглядати як протидію зневірі й апатії, що панували в середовищі інтелігенції. Втрата жаданої державності, жорсткий окупаційний прес, ставили українців у стан безвиході. Здавалося, що закони логіки й здорового глузду не здатні розв’язати жодної проблеми.
Але Д. Донцов апріорі не сприймав раціональних розв’язок. Його ідеологічна концепція наголошувала на ірреальних, подекуди містичних чинниках, які не потребували логіки і не піддавалися раціоналізмові. Глибока, фанатична віра, джерелом якої є воля, спроможна вивести загнаний у духовне й фізичне гето народ, спрямувати його енергію на боротьбу з окупантами. Ідеї Д. Донцова полонили багатьох, а коли додати його блискучий і переконливий стиль, ерудованість та інтелектуалізм, то можна сповна збагнути причини популярності Д. Донцова серед молоді.
Однак, коли Д.Донцов сформував образ нової людини — «лицаря абсурду», то це ще не було розв’язкою всіх суспільних проблем. Інакше кажучи, ситуація потребувала концептуальних моделей, які давали б чіткі відповіді на питання, що стояли перед нацією у площині духовного, політичного, економічного, соціального життя. Саме цю місію виконала Організація Українських Націоналістів. Теоретики й ідеологи організованого націоналістичного руху адаптували духовні концепції націоналізму в практичні програми дії.
