Есе на тему Чи потрібна мовна стійкість

Хтось з французьких класиків сказав, що праця — це задоволення. Брюсов називає її радістю. Марксисти стверджують, що саме праця створила людину. "Трудовые будни — праздники для нас", — співалося в одній радянській пісні. За всіх часів трудівник був шанованим членом суспільства, а ледаря, ледацюгу воно гудило. Релігія стверджує догму про працю "у поті чола свого". Але ніхто привселюдно не говорив, що людина трудиться заради грошей, заради свого матеріального благополуччя. Розуміли це, я вважаю, усі, але вголос якось не прийнято було про це говорити, вважалося ледве не соромітним. Це, мені здається, помилковий сором. 

Звичайно, людина не повинна все життя працювати тільки заради грошей. Але от на Заході (а тепер часто й у нас) студент у вільний від занять час виконує роботу, до якої не лежить душа, щоб оплачувати своє навчання. Так, він працює заради грошей. Але ж і заради того, щоб у майбутньому працювати там, куди його покликало серце. Праця в тій області, до якої є схильності й інтерес, праця за велінням серця і розуму розкриє в людині всі її здібності, таланти, а може, і геніальність. Оцінка такої праці — не менш важлива обставина, ніж визнання її суспільної значимості, користі. І не слід приховувати від себе і навколишніх, що ти хочеш одержувати за свою працю більше грошей. Кожна праця повинна бути оплачена відповідно, інакше людина втрачає стимул до неї. Як здорово, коли робота — це не тільки б добування засобів для існування. Улюблена робота — це так багато для людини! Улюблена — але не безкоштовна. 

Гідна оплата праці дає людині можливість не думати постійно про хліб насущний, а зосередитися на підвищенні своєї кваліфікації, на вивченні досвіду колег, зрештою — на підвищенні свого інтелектуального рівня. Це вже справжня творчість у праці. Заради такого задоволення, щастя, радості варто працювати до сьомого поту. 

Коли ми чуємо, що країну захлеснуло хабарництво, ми дружно обурюємося. Брати хабарі, як і давати їх, — це аморально, негідно. Але я нещодавно почув, що в лікаря-реаніматора дитячого відділення при пологовому будинку оклад 225 гривень. І не в початківця, а в того, що має за плечима десять років роботи. Від нього, його праці залежить найголовніше — життя немовляти. Я не буду засуджувати цього лікаря, якщо він не відмовиться від добровільної платні за працю від нескінченно вдячних батьків. За вимагання грошей у подібних і інших ситуаціях людський суд суворий. Та й не тільки людський. 

І все-таки: заради чого працює людина? Заради того, щоб утримувати себе, свою родину, протриматися, так би мовити, "на плаву", або заради того, щоб реалізувати свої здібності, свої таланти, свої амбіції, навіть своє честолюбство? Я вважаю, що поштовхом, можливо, і є перше, але будь-яка людина все-таки мріє чогось досягти в цьому житті, розкрити свої здібності, показати, що вона не гірша за інших, що вона чогось варта.     

Далеко від рідної землі а. лісовська виявила риси характеру, притаманні українцям.  на недосяжну, здається, висоту вона зійшла завдяки винятковій силі волі, мудрості, знанням, набутим наполегливою працею (працьовитість - одна з найвиразніших рис українці літературному й музичному обдарованню. майже сорок років роксолана потрясала безмежну  османську імперію  і всю європу. це був її тріумф.  вона вела боротьбу за свою особистість, свою гідність, свою волю і духовно винищила в ній перемогу. це стало можливим тільки тому, що її боротьбу живила любов до рідного краю, надія на неї. любов і надія стали тим порогом, що вберігав її особистість, не дав їй бути поглинутою османським .  розумом, усіма можливими силами й засобами вона вела щоденну багатолітню, духовно виснажену боротьбу, звертаючи свої погляди в бік україни, з постійною думою про їй.  на мою думку, настя любила свою країну,булла вірною їй до останнього,захищала її все життя – а це чарівна, вірна любов до свого рідного краю.  італійський (венецький) посол, котрий бачив роксоляну як султанку, зазначив, що та пані, по народності русинка, не була гарна, але приємна. та кожний має своє поняття про красу. портрет роксоляни, котрий знаходиться в нашому національному музеї у львові роботи італійського майстра, вказує, на мою думку, що вона була дуже гарна: дуже делікатна, дуже скромна і дуже спокійна з вигляду,- така спокійна, що успокоює навіть погляд на її портрет.  крім цього прегарного портрета роксоляни, бачив я ще один, роботи німецького артиста, на котрім крісла й буквально весь її одяг висаджені великими перлами. в нашому національному музеї два її портрети».  блискуча роксолана, прозвана в народі “смішлива пані”, нарівні з чоловіком, сулейманом ii пишним, стала повноправною володаркою османської імперії. до речі, наближені султана всією душею полюбили свою пані. вона наділила новими привілеями яничарів і багаторазово збільшила їм платню.