Объяснение:
Ще ховаються по байраках сіpі брили злежаного снігу, вночі морозець притрушує білою пудрою зелене листя осоки на болоті, а вже красується золотими сережками ліщина і на пригрітих сонцем галявинах витикаються молодими стрілами трави. У таку пору я поспішаю в ліс. Поспішаю в гості до самої весни. Ранок теплий, сонячний. Дихає свіжістю земля. Hіколи ліс не пахне так голодко і терпко, як у цю вранішню годину. Сльозяться крихітні струмки, шукають дорогу до річечки. Ліс живе передчуттям зеленої повені листя і трав. Він посвітлів, виграє новими кольорами, звуками. Чуєте, з вільшника долина голосна пісня: приди-кум... чай-пить... чай-пить... Хто ж це за є випити чаю? Хто ж це за є випити чаю? Та це ж співочий дрізд! Він зовсім недавно повернувся з далеко! Африки і тепер спішить повідомити про це ніжними трелями. Дрозда підтримують і зяблик, і шпак. Вони також радіють, повернувшись до рідного лісу. Синиця, яка ніколи не бачила заморських земель, дивиться на них з особливою заздрістю, Йду лісовою стежкою і скрізь бачу прикмети весни. Цлий день бродив я весняним лісом. А підвечір зяблик попередив мене: збирається дощ На гарну погоду він співає веселу пісеньку, а перед дощем починає одноманітно рюмити. Що ж, пора і додому.
