Спишіть речення, розставляючи пропущені розділові знаки. Підкресліть однорідні члени речення відповідно до їхньої синтаксичної ролі. 1. Хліб то багатство...
2. Від споглядання перельоту лебедів хлопчику ставало на серці і радісно і сумно.
3. Ніжному шепотінню пшениці не заважав ані дзвін перепелів ані чечетання коників ні перекликання деркачів.
4. Тягнуться до сонця і квіти і трави віти кучеряві гори голубі.
5. Над Россю Дніпром і Сулою в задумі шепочуть гаї.
6. У хаті пахло чебрецем свіжою травою.
7. Краплі дощу грали співали дзвеніли міняли темп силу і голос.​

     Життя - це безцінний дар, яким людина повинна донрожити навіть тоді, коли в ньому більше смутку, ніж радощів. Варто жити, щоб на землі залишити після себе слід глибокий, помітний. Так, життя Т. Шевченка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, В. Стуса було несправедливо коротке. Але, можливо, наперекір цьому всім здійсненним у своєму житті вони настільки зуміли збільшити його цінність, що стали безсмертними, адже дні свідомого життя переплавлені в золоті рядки їхніх невмирущих творів. 
      Вибір сенсу життя, на мою думку, залежить від умов конкретного суспільства, задатків, нахилів та здібностей конкретної людини. І те, що одній людині здається безглуздим і марним, для іншої є безцінним.
      Псевдопатріоти не цінують життя, бо вони - диванна картопля. Це ті, хто вміє прекрасно говорити, замилювати очі, і нічого не робити задля блага свого краю. Тільки те й роблять, що переховуються від війни. Такі люди не бачать душею Україну і все, що вона добула.
       Незалежно від того, чи це військовий, чи лікар, чи учитель, на кожній людині лежить відповідальність за чиєсь життя. І якщо хтось халатно буде ставитися до своєї справи, не цінуючи життя інших, гріш ціна такій особі. Лише той гідний життя, хто не говорить про любов до Батьківщини, а працює і живе задля ї процвітання, примножуючи набуте.

как то так

Объяснение:

Рідний край — це рідна земля, місце, де ти народився та пройшли твої дитячі роки. Це та вулиця, той будинок, з якого щоранку біжиш до школи й куди повертаєшся. Там вільно дихається, там легко й радісно жити. І не важливо, чи буде це хатина в тайзі, шістнадцятиповерховий велетень на березі великої ріки або юрта в далекій тундрі.

Рідний край часто асоціюється з дорогим і милим серцю містечком. Спогади про його вулички й дворики занурюють у безтурботне дитинство. Це час мрій і фантазій, що пов’язаний з відчуттям абсолютного щастя.

Рідний край — це твоя батьківщина, твій рідний дім, де жила чи живе твоя сім’я. Це рідна природа, рідна земля — все те, що глибоко врізалося в пам’ять на все життя і зберігається в душі як найпотаємніше. Батьківщиною може бути все: будинок, вулиця, село, місто, країна. Однак це не тільки географічне положення. Це більш широке поняття, що не обмежується власним будинком або певною територією. Народ, рідна мова, традиції, культура, рідна природа — це все те, що ми уявляємо, коли говоримо слово «Вітчизна».

У будь-якому куточку рідного краю ти відчуваєш себе потрібним. Адже тут тебе люблять та на тебе чекають. Тут тебе розуміють і ти можеш бути самим собою. Це дуже цінно у наш час.

Отже, рідний край — це не місце на карті, це кохання в серці на все життя.