Вихідного дня гурт дев'ятикласників зустрівся в парку з директором
школи, який прогулюється тут разом з онуком - їхнім однолітком.
Використайте подані в рамці етикетні формули (на вибір).
Доброго дня! Добридень! Здрастуйте! Доброго здоров'я!
Радий Вас бачити! Вітаю Вас! Привіт тобі, друже!
Гарного вам відпочинку! Чудових вражень! Цікавих знайомств!
Побачимось! До завтра! Щасти! До зустрічі!​

З найдавніших часів людин замислюється над тим, що ж таке
істина, та і є чи вона взагалі? Навіщо людині дані життя й у чому її
зміст? Це вічні питання філософії. Деякі люди вважають, що
істина – у знанні, інші – у вірі. Є ті, хто затверджує, що істина – у
почуттях людей. І кожний з них буде по-своєму прав
Немає чіткого визначення, що таке істина Кожна людина по-
своєму трансформує це досить абстрактне поняття. Завжди, за
всіх часів Даний текст призначений тільки для приватного
використання 2005 люди шукали істину в складних і піднесених
речах. На цьому тлі особливо вражає простота, з якого це поняття
розкривається в Булгакова. Бесіда Иешуа з Понтієм Пілатом дає
дуже просту відповідь на таке складне питання
На питання прокуратора “Що таке істина?” Иешуа говорить: “Істина
насамперед у тім, що в тебе болить голова, і болить так сильно,
що ти легкодухо помышляешь про смерть. …Ти не можеш навіть і
думати про що-небудь і мрієш тільки про те, щоб прийшов твій
собака, єдине, очевидно, істота, до якого ти прив’язаний”. От
вона, істина Иешуа не шукає її у високих словах і почуттях, а
бачить її в прості й, на перший погляд, повсякденних речах. Для
нього просто необхідно жити щирим життям, це єдино можливе
для нього стан
Створюючи цей образ, Булгаков показав, що й добро, і
милосердя, і любов до людей є наслідком щирого життя,
наслідком чесності з іншими й із самим собою. У сцені розмови
Иешуа з Понтієм Пілатом відбувається зіткнення двох істин:
позачасової, вічної істини Иешуа й “ершалаимской” істини Пілата
Прокуратор намагається підштовхнути арештанта до неправди, не
розуміючи його переконань: “Відповідай! Говорив?..
Або… не… говорив?”. Лише на мить він, здавалося б, осягає вічну
істину Иешуа, але виганяє неї, як бачення. Пиляють не приймає
неї, а тому й не проявляє милосердя до свого бранця
Помилкове життя, не приемлющая істину, “у всій вроді”
представлені жителями Москви. Вони брешуть, ніколи не
виявляють свої щирі почуття. Тільки два чоловіки у всьому місті
не бояться протиставити загальній брехні навколишню свою
власну чесність – Маргарита й Іван Бездомний. Останній зумів не
тільки визнати жахливими власні вірші, але й відмовитися,
назавжди відмовитися від їхнього написання. Обоє ці героя,
однак, не витримують “бою” з помилковим життям

Маруся — проста дівчина-бранка з благородною, чистою душею. Вона не забула своєї вітчизни, народу і прагне врятувати козаків-невільників. Звідси благородні риси і вчинки героїні. Маруся Богуславка не осуджується в думі, хоч вона і «потурчилась, побусурманилась». Навпаки, співець викликає до неї глибоке співчуття у слухачів, наділяє її багатьма позитивними якостями: християнська земля для неї — «наша», Маруся постійно думає про змучених невільників і здійснює свій задум — допомагає їм вирватись з ненависної турецької каторги. Тож Маруся приходить до козаків-невільників, які «тридцять літ у неволі пробувають, божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають», і обіцяє їм на Великдень дати ключі від темниці (саме тоді «пан турецький», її чоловік, має «до мечеті від’їжджати», а їй залишить ключі). Хоч козаки-невольники і не повірили спочатку в щирість наміру Марусі, а стали проклинати її, проте Маруся дотримала свого слова — вона визволила козаків з неволі, хоч сама з ними не захотіла тікати в рідну землю, і не могла вже залишити чужої країни. Вона просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться: Бо я вже потурчилась, побусурманилась Для розкоші турецької, Для лакомства нещасного! Трагедія Марусі в тому, що вона, ставши жінкою турецького хана, не забула батьків своїх, свого рідного краю. Патріотичні почуття десь глибоко озиваються в її серці, і вона відважується на дуже ризикований крок: визволяє своїх земляків-невольників. Таким чином, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся Богуславка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу. Образ Марусі Богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-полонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім’я своєї Батьківщини. Головна героїня змальовується у всій психологічній складності. Її образ розкривається не відразу, а поступово, в міру розгортання сюжету. В цьому виявилась висока майстерність твору. Симпатії творців і виконавців думи на боці героїні, і вони прагнули викликати до неї співчуття. Тому він продовжував відігравати суспільно-виховну роль і в пізніші часи. Ця дума була добре відома Тарасу Шевченку, він її вмістив у свій «Буквар южнорусский», виданий ним у 1861 році для українських шкіл. А М. Старицький під впливом цього твору написав однойменну історико-побутову драму (1897), п’єсу під цією ж назвою («Маруся Богуславка») написав і І. Нечуй-Левицький (1895), а також Б. Грінченко драму «Ясні зорі», С. Воробкевич оповідання «Турецькі бранці»; композитор А. Свєчников створив балет «Маруся Богуславка» (1951); М. Пригара — оповідання «Богуславка». Отже, історична дума надихнула митців на створення за її мотивами нових творів літератури і мистецтва.

Джерело: http://dovidka.biz.ua/marusya-boguslavka-harakteristika-obrazu/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua