Відповідь:
Пояснення:Наше життя - це терен, котрий обплітає нас, завдаючи болю. Хтось бореться з ним, а хтось - опускає руки. І саме в останніх починається духовна стагнація, а іноді - й деструкція особистості.
Ті, хто зламався, не змогли витримати тягар проблем, що звалилися на них дощем, що ранить кожною краплиною, починають закриватися або вивищати над іншими, показуючи свою силу. Я думаю, що грубість - це ознака слабкості людини, котра не змогла протистояти водоспаду життєвих обставин. Згадаймо хоча б Чіпку, головного героя соціально-психологічного роману Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?". Несправедливо залишившись без землі, юнак не намагається знайти вихід із ситуації, а починає "звертатися до чарки". Розв'язкою всього цього стало вбивство Чіпкою цілої сім'ї. Головний герой показав свою слабкість через жахливу грубість.
Сильна особистісь ніколи не буде самостверджуватися за рахунок інших. Грубі особистості - слабкі.
Як гарно в лісі. Скільки тут грибів. Ось майнла руденька білочка. Куди вона зникла. Ось опускається павучок. Куди він мандрує? Мабуть, шукає нове місце для павутинки. Ось він опустився на гілочку ялини. Павучку дуже сподобалося це місце і він почав творити. Коли він закінчив плести, побачив, що на нього дивляться маленькі діти, які стояли під ялинкою. Хлопчик сказав:"Дивись який павучок". Маленька дівчинка зацікавлено підняла голову. "Він такий маленький" - здивовано сказала вона і хотіла підійти і узяти маленького павучка. Він злякався й поліз на самісінький верх павутини. Але хлопчик зупинив:"Не чіпай його. Ходімо краще гриби шукати". Дівчинка наостанок глянула на павучка й пішла за хлопчиком. А павучок ще довго згадував зустріч з дітками.
