Сонце приваблювало всіх і кликало пройтися оновленими вуличками міста. прийшла весна і заполонила собою округи та саме місто. все дихало по новому. небо змінилось, погода змінилась, все кругом набувало нових фарб... весна ніжно будила дерева, квіти, людей. всі метушились. по вулицях текли струмочки талого снігу. він топився під проміннями сонця. запах весни прокрадався у будинки, квартири, у душу, у серця. весна - це завжди прихід чогось нового, оновлення, пробудження від сну. і все кругом скидало кошух зими і одягало шати весни. зелені шати весни.
у цьому творі Коцюбинський звертається до неоромантичної поетики. автор, приїхавши на гуцульщину, був захоплений красою Карпат і привітнюстю людей, традиціями, звичаями, побутом, культурою. уже з перших сторінок читач відчуває аромат екзотики Гуцульського краю. життя горян у повісті — це химерне поєднання християнського та язичницького. У гірському селі «всі були богомільні», водночас тут мовби законсервувалося й поганство — у стародавніх звичаях, обрядах, у всьому, чим характерний лад життя гуцула. мовби тіні забутих предків ожили перед письменником у Криворівні. і він натхненно відобразив у слові цей двоєдиний барвистий світ. язичництво цікавило письменника навіть більше, тому так багато уваги віддає він казководемонічному, фантастичному світу довкола Івана й Марічки — арідникам, щезникам, мольфарам, лісним, чугайстрам; малює екзотичні звичаї, обряди, ритуали, якими було сповнене життя гуцулів. вони тісно пов’язані з природою, з горами, лісом, полонинами, вони — діти цієї природи.
