Давні українці бачили світ у трьох вимірах, назвіть їх.

Роль гумору в житті украхнського народу
Чим відрізняється людина від інших представників флори і фауни Землі? Нехай сперечаються богослови про наявність душі у тварин, нехай біологи досліджують ступінь розумності мавп і дельфінів, одна відмінність встановлена твердо: ніяка істота Землі, крім людини, не здатна жартувати і сміятися. Звичайно, «серйозні» люди стануть заперечувати важливість гумору, зневажливо питаючи, яка користь в простому жарті? Але тут вони абсолютно помиляються: гумор часом служить не тільки корисним, а й життєво важливим цілям. Недарма при королівських дворах протягом багатьох століть вводилася державна посада придворного блазня, який в іронічній формі нагадував придворним і королю, що з будь-якого приводу може існувати і інша точка зору. Як правило, блазень був розумною і тактовною людиною, оскільки невдалий жарт часто коштував життя. Посмішка, як прообраз сміху, виникла кілька десятків тисяч років тому і служила сигналом вітання, безпеки, надійності, забезпеченості, достатку у житті. Коли ми хочемо підтримати і розвеселити іншу людину, ми посміхаємося, жартуємо, розповідаємо анекдоти, показуємо комічність ситуації. Але як люди вміють відрізнити смішне від несмішного, скласти гумористичну розповідь, розсмішити оточуючих? Якій логічної послідовності дій повинна слідувати людина? Яким є неврологічний, фізіологічний і психологічний механізми виникнення сміху? Дослідженню цих питань і присвячені ці міркування. У чому ж полягає роль сміху сьогодні? Насамперед, це засіб направлений на благополучне вирішення напруженої ситуації, адаптації до нової ситуації, запобігання агресії і конфлікту, зняття стресу (позитивні емоції при перегляді гумористичних телепередач). Однак слід враховувати, що будь-який засіб може бути використано і на шкоду людині. Наприклад, надмірне застосування гумору у виховних цілях переходить у глузування, що може викликати у об’єкта насмішок почуття неповноцінності і, як наслідок, агресію. Гумор і сміх є одними з ключових методів отримання доходу, як у формі плати за позитивні емоції (різні гумористичні вистави, атракціони та ігри), так і у формі асоціації з позитивними емоціями (реклама в гумористичних уявленнях, жартівливі ситуації в самому рекламному матеріалі). Окремо слід виділити антирекламу, формування негативного уявлення про особистості і явища шляхом сатири, карикатур, пісень та інших художніх стилів (згадаємо безсмертне «МОЗ попереджає …»). Сміх та гумор відіграє велику роль у навчанні, допомагаючи формуванню логічних понять про нові речі і критичного перегляду поглядів і думок, а також руйнуванню неадекватних життєвих стереотипів – згадаємо іронічні діалоги Сократа. Учні значно легше запам’ятовують будь-який матеріал, якщо він представлений у жартівливій, смішний формі. Нарешті, з моєї точки зору, гумор є частиною мистецтва, методом самовираження людини як учасника, письменника, поета, художника, артиста, тобто як творчої особистості, або як гідного представника нашого суспільства.

Автор присвячує свою повість трав'яним коникам, хрущам, тихому дощеві, замуленій річечці — найбільшим чудесам світу, які ми відкриваємо в дитинстві.

Срібний чоловічок

Я лежу в темряві й слухаю, як бавиться срібний чоловічок, що о живе в нас у запічку.

Якось після дощу затекла хата. Мати бідкалася, а мені радісно слухати музику крапель, що падали в старі дерев'яні ночви, і цинковий тазик.

Вранці мати причиняє віконниці, думаючи, що я сплю. Але снопик сонячного світла пробивається в кімнату, і в ньому видно, як танцюють золоті пушинки.

Срібний чоловічок народився, мабуть, із крапель. Коли я запитав, як його звати, почувся звук "бумс!", і я зрозумів, що це — Бумс. Я не пуду його чіпати, класти в коробку, як метелика, щоб не зашкодити.

Сопуха

Матері лякають Сопухою дітей, які не хочуть спати. Я теж спочатку боявся, а потім перестав. Обнишпорив усі куточки в хаті й Сопухи не побачив, тільки знайшов купу всяких цікавих речей. Мені здається, що все на світі має свої дверцята, треба тільки їх побачити, знайти в них хоча 6 щілинку. Якось я приклав вухо до призьби почув шарудіння, шелест. Який загадковий, таємничий світ там криється: комашині школи, палаци, святкові палаци з музикою?

Адам

У мого друга товсте ім'я — Адам. А в подруги Ніни — тонке, розоре, як звук павутинки. З Адамом я познайомився біля протоки, де пускав кораблі зі щавелевих листків. Цей тонкий високий чоловік, одягнений не по-сільському, приїхав до баби Сірохи. Привітав мене, як морський вовк, сказав, що він Адам (так його в інституті називають від прізвища Адаменко), і здогадався, на відміну від інших дорослих, що то не листки пливуть, а каравели.

 

Адам розпитував про все, що бачив у річці — черепашок, жуків, жаб, дивувався — в інституті такого не вчили. В інституті придумали штучне сонце, розраховуючи, що воно принесе велику користі людям, але забули про ту небезпеку, яку може воно становити для них. Ось і в Адама через це страшна хвороба. Адам запропонував зробити греблю на річці та млинок.

Ніна

Ні наступного дня, ні пізніше Адам не прийшов до греблі. Річка швидко розмила загату. Мені стало дуже сумно. Захотілося, щоб по ряд був друг.

І раптом — пливе човник, а в ньому дівчинка в блакитному, з великими очима, з білою стрічкою в косі.

Я зрозумів, що це Ніна, яка снилася мені ночами. Вона не любила, щоб її розпитували. І сказала на моє бажання подивитися потойбічний світ, що цього робити не слід, звідти не повертаються Добрі люди потім проростають гарними деревами, квітами, а злі — колючками.

За павутинною

Ми полізли із Ніною в білу печеру. Спочатку було страшнувато, а потім ми аж завмерли від краси білого сяйва.

Потім ми вибралися на гору Хіврю. Там посідали на стежку й побачили павучачу нірку, Стали дратувати та виманювати з нірки павука-хрестовика. Потім слухали, як бринить павутинка.

Раптом чую, як хтось мене запитує, з ким я говорю. Це мама. Вона переживає, що мені ні з ким і погратися — немає тут дітей. Але я, хоч і сам, побував уже і в печері, побігав у степу, ловив павука, словом, набігався, набалакався вволю.

Все відпливає

Адама не стало. У Ніни розвалився човен, і я обіцяю зробити їй новий.

Баба Сіроха принесла посилку, в якій Адам передав для мене лісові дарунки — шишки з ялинки, жолуді, пташине перо й іще багато всякої всячини.

Ніна відпливала на човнику восени. Річка була встелена осіннім листям, над нею неслися павутинки, а вище — журавлині ключі. Вітрильник Ніни зменшується й перетворюється на журавлика, веслує між хмарами. І досі не знаю, чи була така дівчина, чи я її просто вигадав.

Объяснение: