Гончарі.
Спочатку не було ніяких слів,
Бо світ мовчав і поглядав здалека
На те, як Головний із гончарів
Ліпив якусь планету замість глека.
(В такій роботі вічність наче мить).
Стомився Він, приліг перепочити,
А час, тим часом, знай собі летить,
Летить і не збивається з орбіти.
А недоліплена планета вже живе
Своїм життям хаОсним і сумлінним,
Щодня видумуючи щось нове
Таке ж хаОсне, суєтне й невпинне.
Але не сплять гончарики малі
І крутять круги босими ногами,
Неначе вісь прадавньої Землі,
Щоб не спинилась десь поміж світами.
І ліплять глеки, кринки, тарілки-
Нехитрий скарб селянського достатку,
І наших душ розбитих черепки
Складають в купку, нам усім на згадку.
Цього року переддень Різдва був особливим. Всі дороги, дахи будинків, дерева побіліли від іскристого снігу, що покрив почорнілу землю густою ковдрою. На засіяному зірками нічному небі плив яскравий місяць і освітлював Чумацький Шлях. Усе наче завмерло, наче було приспане лапатим снігом. Лише де-не-де маленькі схвильовані діти колядували, несучи усмішки в кожну оселю. Зворушені слухачі щедро обдаровували колядників, і ті радо прямували до інших хат.
Объяснение:
Дієприкметники: почорнілу, засіяному, приспане, схвильовані, зворушений