Гончарі.
Спочатку не було ніяких слів,
Бо світ мовчав і поглядав здалека
На те, як Головний із гончарів
Ліпив якусь планету замість глека.
(В такій роботі вічність наче мить).
Стомився Він, приліг перепочити,
А час, тим часом, знай собі летить,
Летить і не збивається з орбіти.
А недоліплена планета вже живе
Своїм життям хаОсним і сумлінним,
Щодня видумуючи щось нове
Таке ж хаОсне, суєтне й невпинне.
Але не сплять гончарики малі
І крутять круги босими ногами,
Неначе вісь прадавньої Землі,
Щоб не спинилась десь поміж світами.
І ліплять глеки, кринки, тарілки-
Нехитрий скарб селянського достатку,
І наших душ розбитих черепки
Складають в купку, нам усім на згадку.
- привіт, женю!
- добридень, романе! а чого це твоєї сестри не видно?
- так леся ж поїхала навчатися до франції . ти хіба не чув?
- як це – поїхала? а як її туди взяли?
- взяли, адже вона дуже добре знала французську мову. склала іспит та отримала міжнародний сертифікат зі знання французької. а потім поїхала!
- і скільки вам це коштує?
- та ти що, хіба батьки могли б заплатити за навчання у франції? вона безоплатно навчається, їй ще стипендію виплачують. це така программа є для студентів.
- просто якась фантистика! так вона у парижі живе зараз?
- так, вже два місяці. на новий рік хоче приїхати, як грошей на квиток назбирає.
- а яку професію вона там обрала?
- поки що вона на підготочому відділенні, а потім хоче навчатися інформаційних технологій.
- сумує за домівкою?
- так, звичайно. каже, що їй дуже не вистачає маминого борщу та вареників…
