Слова й діяння великого Кобзаря співзвучні з сьогоденням. Його каторжний шлях боротьби з кріпосництвом, можновладцями, людськими слабкостями вражає уяву тих, хто здатен до співпереживання й відчуття прекрасного. Тернистий шлях власної долі генія українського народу був наскрізь пронизаний устремлінням принижених прорватися крізь грати духовної задухи до зірок волі. Поет жив за кордоном честі: нічого для себе — все для людей. Те, що відчували, переживали його співвітчизники, проніс Кобзар через Голгофу реального життя:
В неволі тяжко, хоча й волі, Сказать по правді, не було.
Про що говорять ці рядки? Шевченко — мученик чи щаслива людина?
Випало на його долю випити до дна чашу отруйних випаровувань чуми кріпосництва у дитинстві, юності, пережити потрясіння арешту, знущання під час допитів у казематі, поневіряння десятирічної солдатчини. Майже все життя терпіти муки й муштри. Де ж бралися сили на це? Сили все вище підійматися зі справжньої дияволіади умов до вершин вселюдської духовності, весь час нарощуючи бунтарський потенціал, досягаючи геніальних проривів у схованки людської душі? Ще й здобуваючи навичок майстерного володіння пензлем художника, сповнюючись інтелектуальною могутністю, яка підкорила часи і покоління?
З давніх-давен відомо, що головне в людині — її духовний всесвіт, тому першим уроком Шевченка для мене стало те, що він з'явився перед нами як живий символ пробудженої народної самосвідомості, органічним голосом українців, що оголосив усьому світові про свою високу місію нести тяжку долю відповідальності за світ й усе гуманне в ньому.
Саме ім'я Тарас означає «гнівний». Мабуть, тому й з'явилася з надр мас людина, яка розділила з народом драматичну долю. Тому стільки пронизливої, всепереможної любові до України у рядках поезій:
Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену самого Бога, За неї душу погублю.
Другим головним уроком Шевченка є його безприкладна любов до всього сущного на землі, до головних людських цінностей, його сповнений дитячою чистотою й довір'ям гуманізм. Відомо, що рівень культури, цивілізованості будь-якого суспільства найяскравіше виявляється у ставленні до жінки. Наш Поет усіма своїми думками виявив шанобливе ставлення до Жінки-Матері, Трудівниці, Коханої. Космос його любові безмежний.
Скільки сліз і горя звідали квітучі простори України в минулому! Скільки злих ворогів зазіхало на багатства нашої землі! Топтали її ненажерливі монголо-татарські загарбники, забирали в полон людей. Як міг, боронився волелюбний український народ.
Объяснение:
Автор засуджує вчинок Тугара Вовка, який пропонує Захарові Беркуту зберегти життя сина ціною того, щоб тухольці випустили оточених монголів із долини. Нелегко старому Захарові було прийняти вірне рішення. Звичайно, перемагають громадянські й патріотичні почуття. "Міняти одного хлопця за руїну наших сусідів, це була б ганьба, була б зрада", — ось так вирішує Захар Беркут. Зрозуміло, що Максим підтримав би подібне рішення. Хіба можна спокійно жити на білому світі, знаючи, що через твою свободу постраждали безвинні люди?
Іван Франко зобразив у повісті "Захар Беркут" людей честі та зрадників рідної землі. Письменник засуджує підступні вчинки Тугара Вовка як найтяжчий, непрощенний гріх. Захоплення автора викликають Максим та Захар Беркути, Миро слава. Цим людям притаманні найкращі риси: чесність, мужність, порядність, почуття власної гідності, щира любов до своєї землі. Кожним рядком свого твору Іван Франко стверджує, що любов до рідного народу, до Батьківщини є най вищою чеснотою, якої може досягти людина.
