56. У поданих реченнях знайдіть омоніми і вкажіть, які з них повні, а які — неповні. Що дає нам змогу розрізнити значення цих слів? 1. Вона тут тільки і робила, що всім гадала, ворожила (І. Котляревський). 2. Ви не знаєте, що я гадаю, як сиджу я мовчазна, бліда (Леся Українка). 3. В природі є порядок і гармонія всіх речей, певні незмінні закони (І. Франко). 4. Муляренко, адвокат, грав добре на гармонії (С. Васильченко). 5. Чайки цілими зграями літали над водою, жалібно скиглячи (Леся Українка). 6. Благослови, отамане, чайки поспускати та за Тендер погуляти, турка пошукати (Т. Шевченко). 7. Лінь — се одур тіла; одур — лінь ума (П. Грабовський). 8. З буксира кинули тонкий лінь (Ю. Яновський). 9. Поезії ясне світило, з тобою жить, тебе любить! Понад сто років ти світило і будеш вічно з нами жить! (П. Тичина).

Якось голодний Вовк побачив у лузі Коня.
– Ага, здається, нарешті пощастило, – посміхаючись в сіромаха.
Вдаючи доброзичливість, він наблизився до скакуна та привітався:
– Доброго ранку!
– Доброго ранку, Вовче.
– Де це твій господар?
– Гадаю, що вдома.
– Чудово! Обід навіть не потрібно виборювати! – вже не приховуючи справжніх намірів, люто блиснув очима сірий.
– Ох братику, який же з мене обід, тільки поглянь: навіть шкіра не зідрана.
– А що ж робити? – стурбовано пробелькотів хижак.
– Підійди до мене ззаду, вхопися за хвіст і потягни. Ось побачиш, шкіра вмить злізе.
Сірий вирішив дотримуватися вказівок. Але щойно протягнув лапу до хвоста, як Кінь замахнувся копитом прямо у Вовка. Хижак кумедно беркицьнувся й утік.
Мчить сіромаха долиною, аж дивиться – біля лісу Кізонька стоїть.
– Доброго дня, подруго!
– Добридень!
– Я тебе зараз з’їм.
– Нічого доброго з цього не вийде!
– Це ще чому?
– Поглянь уважніше: з такою важезною здобиччю – одна морока.
– Що ж робити?
– Здається, знаю. Для цього, Вовче, намагайся впевнено триматися на лапах і якнайширше роззявити пащу. Я ж розженуся з гірки і спробую заскочити тобі прямісінько у шлунок.
– Як чудово придумала, – зрадів сіромаха.
Кізка розігналася як слід. Коли ж наблизилася до хижака, то наставила вперед роги. Вовк тричі перекинувся, а щойно розплющив очі, промовив:
– Цікаво, з’їв Козу чи ні? Та, мабуть, таки проковтнув. А інакше, чому б не міг підвестися?
Ще цілу годину потягувався на землі хижак.
– Щось однією козою не наївся. Необхідно знайти ще якусь здобич, – промимрив сірий, важко зводячись на тремтячі лапи.
Помчав Вовк до села. Коли дивиться – назустріч йому прямує чоловік з аршином.
– Здрастуй! – каже сіромаха.
– Здрастуй.
– Приготуйся, зараз тебе з’їм!
– Добре, – відразу погодився чоловік. – Але спочатку пропоную виміряти твій живіт, аби з’ясувати, чи поміщуся в ньому.
– Згода. Тільки швидше.
Схопив селянин Вовка за хвіст. Замахується палицею та примовляє:
– Аршин у довжину, аршин у ширину.
Насилу сіромаха вирвався з міцних рук чоловіка. Відтоді хижак боїться навіть підійти до села...

Була чудова весняна пора, коли птахи вже давно повернулися з вирію, а квіти почали цвісти. В гаю між деревами літав веселий вітер і просив гай з ним порозмовляти. Птахи розповідали йому, яку велику подорож вони здійснили цього року, а старі дерева нарікали на своє важке життя. Вітер відповідав їм веселим дзвінким сміхом і казав, що за своє життя стільки всього побачив, що й все не розкажеш. Він говорив з гаєм ще довго, але ми всього знати не можемо. Тому, що людський зір та слух не взмозі передати усе те прекрасне, про що говорять гай з вітром.
П.С. Писала сама, тому, якщо є помилки, постарайся їх знайти. Або ж якщо твір тобі не подабається, перероби на свій манер.